Редакція журналу

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР

В. І. Пономарьов

Пономарьов Володимир Іванович, 1975 р.н., доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, академік міжнародної академії освіти і науки, завідувач кафедри психіатрії, наркології, неврології та медичної психології медичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Лікар — психіатр, нарколог, психотерапевт вищої кваліфікаційної категорії; крім того має спеціалізації з неврології, психотерапії, медичної психології та сексопатології.

У 2005 року захистив кандидатську дисертацію за темою: “Тютюнопаління у осіб молодого віку (клінічне та експериментально-фізіологічне дослідження)” за спеціальністю 14.01.17 — наркологія.

У 2011 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за двома спеціальностями 14.01.16 — психіатрія та 14.01.17 — наркологія за темою: “Несоцілізований розлад поведінки та залежність від летких органічних сполук у підлітків”.

Головний редактор міжнародного науково-практичного журналу «Психіатрія, неврологія та медична психологія»; член редколегії Вісника Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, серія «Медицина», науково-практичних журналів «Психологічне консультування і психотерапія», міжнародного науково-практичного журналу «Фотобіологія та фотомедицина» та «Психическое здоровье»; член спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за спеціальністю 19.00.04 – медична психологія; член Експертної ради МОН з експертизи проектів наукових робіт, науково-технічних (експериментальних) розробок молодих учених та голова секції Ради за фаховим напрямком: «Розробка і впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, фармацевтики, профілактики та лікування захворювань; біотехнології».

У 2014 році від Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я та НАМН України був нагороджений медаллю «За охорону здоров’я нації» та грамотою; у 2014 році отримав Подяку Національної академії педагогічних наук України за вагомий особистий внесок у розвиток науки і освіти, підготовку висококваліфікованих спеціалістів та з нагоди 210-річчя від дня заснування Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна; у 2015 році від Академії наук вищої освіти України нагороджений медаллю «За вагомий внесок у розвиток освіти і науки». У травні 2016 року до Дня науки нагороджений Харківською обласною державною адміністрацією дипломом стипендіата в галузі науки імені Іллі Ілліча Мечникова (з медицини і біології) за особисті досягнення в галузі науки, вагомий внесок у вирішення науково-технічних та соціально-економічних проблем Харківської області.

Автор та співавтор 222 публікацій, з них 119 наукових праць, 71 навчально-методичного характеру, 8 патентів України на корисну модель, 19 свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, 4 рацпропозицій та 1 наукової пропозиції. З них 63 статей опубліковано у фахових виданнях України та в зарубіжних виданнях. Захищено 3 кандидатських дисертацій, подано до офіційного захисту 2 кандидатських дисертацій; в теперішній час заплановано та виконується 7 кандидатських і 3 докторських дисертацій.

Пономарьов В.І. відповідальний виконавець науково-дослідних робіт, які проводяться на кафедрі психіатрії, наркології, неврології та медичної психології медичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, за темою: «Вивчення питань психодіагностики, етіопатогенезу, клінічних особливостей, перебігу, профілактики та лікування коморбідних психічних та поведінкових розладів» (№ держреєстрації 0113U001081).

Під його керівництвом повністю організована робота новоутвореної кафедри психіатрії, наркології, неврології та медичної психології медичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

Є. Г. Дубенко

д.мед.н., професор, академік АНВО України, Заслужений діяч науки України.

Професор кафедри психіатрії, наркології, неврології та медичної психології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Україна.

Народився в селі Потоки Кременчуцького району Полтавської області. 1954 року закінчив лікувальний факультет Харківського медичного інституту. Працює в цьому ж інституті майже весь час — на кафедрі нервових хвороб, від ординатора до професора. З 1962 року доцент, у 1969 — професор кафедри. 1971 року — завідувач кафедри нервових хвороб — по неврологу Г.Д. Лещенку, у 2002–2004 — професор цієї кафедри. З 2002 року кафедрою завідує академік УАН І.А. Григорова. Від 2005 року — професор неврології кафедри загальної практики — сімейної медицини. Розвивав дослідження в напрямі ранньої судинної патології мозку та профілактичної ангіоневрології.

За цикл робіт по принципах профілактики гострих та хронічних порушень мозкового кровообігу удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки 1993 року. Того ж року обраний академіком АН вищої школи.

За його керівництвом створені напрямки вивчення атеросклерозу у людей різних професій, хвороби Паркінсона, захворювань вегетативної нервової системи. Вивчав механізми розвитку епілепсії, біохімічні основи формування епілептичного вогнища.

Є автором більше 300 наукових робіт, з них 5 монографій, підручника та навчальних посібників для лікарів та студентів.

Під його керівництвом підготовлено 6 докторських та 41 кандидатська дисертація. Створив велику школу клініцистів-неврологів та вчених. Дубенко — член Європейської федерації неврологічних товариств, Комітету з освіти Всесвітньої неврологічної федерації.

Більше 30 років очолював Харківське наукове товариство неврологів, по тому — почесний голова. З 1985 року — заслужений діяч науки УРСР — за видатні заслуги в галузі неврології.

О. С. Кочарян

д.психол.н., професор, академік АНВО України (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна)

Зав. кафедри психологічного консультування і психотерапії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Сфера інтересів: Психотерапія, консультування, сімейне консультування, групи зустрічей, гендерна психологія, психологія масової комунікації, сексологія, психотерапія, сексопатологія, медична психологія. Наукова діяльність: Під науковим керівництвом О.С. Кочаряна підготовлено 33 кандидати психологічних наук. Ним започатковано в Україні науковий напрям медико-психологічних досліджень — статеворольова ідентичність особистості, форми її порушень; формується школа статеворольової психології; розроблена модель субвербальної клієнт-центрованої психотерапії.

Академік Академії наук Вищої освіти України, Академік Європейської Академії природознавства.

Головний редактор журналу «Психологічне консультування і психотерапія», член редколегії 5 наукових журналів.

Голова спецради Д 64.051.08 з захисту докторських дисертацій за спеціальностям 19.00.01 — загальна психологія, історія психології, 19.00.04 — медична психологія Харківського національного університета ім. В.Н. Каразіна. Член спецради Д 26.001.26 з захисту докторських дисертацій Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченко.

Директор Всеукраїнського інституту клієнцентрованої та експірієнтальної психотерапії; офіційний викладач та супервізор професіональної психотерапевтичної ліги (ОППЛ); має сертифікат Європейської асоціації психотерапії (EAP).

М. І. Яблучанський

Доктор медичних наук, професор , фахівець у галузі внутрішньої медицини, кардіології, гастроентерології, пульмонології, ревматології, ендокринології.

Закінчив у 1973 році Донецький національний медичний університет імені М. Горького за спеціальністю «Лікувальна справа», а в 1984 році механіко-математичний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. У 1973 став асистентом кафедри анатомії людини Донецького національного медичного університету імені М. Горького, в 1978 році перейшов на кафедру внутрішніх хвороб даного університету в аналогічній посаді, де пропрацював до 1984 року. З 1984 по 1988 рік керував лабораторією експериментальної кардіології Харківської філії Київського НДІ кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска. У 1988-1991 роках був заступником директора з наукової роботи, керівником відділення гастроентерології Харківського НДІ терапії МОЗ України, а потім в 1991-1993 роках — заступником директора з наукової роботи, керівником клінічного відділу Харківського НДІ мікробіології та імунології МОЗ України. У 1992 році Яблучанський М. І. став першим деканом відродженого медичного факультету (тоді факультету фундаментальної медицини) у складі Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна МОН України і пропрацював на цій посаді до 2008 року. Тоді ж, у 1992 році, він очолив кафедру внутрішньої медицини, якою керує і в даний час.

У 1974 році захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата медичних наук за темою «Морфометрія аутотрансплантованих і аллотрансплантованих легень в експерименті». У 1989 році захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора медичних наук за темою «Закономірності неускладненого і ускладненого загоєння інфаркту міокарда». У 1993 році присвоєно звання професора.

Яблучанський Микола Іванович веде активну педагогічну діяльність, передаючи свій безцінний досвід і знання студентам медичного факультету. Він читає лекції з пропедевтики внутрішньої медицини, проводить практичні, лабораторні та семінарські заняття з внутрішньої медицини, організовує клінічні розбори пацієнтів і лікарські консиліуми спільно з співробітниками кафедри та студентами.

Яблучанський Микола Іванович є автором 10 підручників з грифом МОЗ і МОН України, більше 20 підручників і монографій, 100 навчально-методичних посібників та методичних рекомендацій, близько 25 статей у журналах, які входять до зарубіжні наукометричних баз і мають імпакт-фактор, понад 1000 статей у вітчизняних спеціалізованих виданнях. Він має більше 100 патентів і авторських свідоцтв. За його активної участі організовано та проведено близько 50 науково-практичних конференцій, у тому числі 35 — міжнародних.

Під керівництвом Яблучанського Миколи Івановича пройшли успішний захист 36 кандидатських і 3 докторські дисертації, а зараз заплановані і виконуються 5 кандидатських і 2 докторські дисертації.

Сферою наукових та професійних інтересів Яблучанського Миколи Івановича на даному етапі його діяльності є теоретична, експериментальна і клінічна кардіологія, механізми загоєння інфаркту міокарда, серцева недостатність, нові методи діагностики в кардіології, математичне моделювання кровообігу і автономної нервової регуляції кровообігу, філософські проблеми медицини, реформи охорони здоров'я.

В. А. Абрамов

Абрамов В.А. з відзнакою закінчив Донецький медичний інститут в 1967 році за спеціальністю «лікувальна справа». Після закінчення інституту працював лікарем-психіатром в обласній клінічній психіатричній лікарні м.Донецька. З 1969 року і по теперішній час працює в Донецькому національному медичному університеті ім.М.Горького: з 1969 року — навчання в аспірантурі на кафедрі психіатрії; з 1972 року — асистент кафедри психіатрії; з 1979 року — доцент кафедри. У 1972 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Дослідження адаптаційних функцій зорового і слухового аналізаторів у хворих на шизофренію і пресенільним психозом», а в 1986 році — докторську дисертацію на тему: «Клініко-соціальна характеристика та реабілітація хворих з наслідками виробничих черепно-мозкових травм».

З 1988 року В.А.Абрамов завідувач кафедрою психіатрії, наркології та медичної психології.

Протягом 22-х років працював в деканаті: спочатку заст.декана 1-го лікувального факультету (1975-1986гг.), a з 1987 р. по 1996 р. — деканом лікувального факультету №2.

У 1989 році йому присвоєно звання професора. В.А.Абрамов має високий авторитет як психіатр і педагог. Його відрізняє широка ерудиція і глибоке знання фундаментальних проблем психіатрії. Професор В.А.Абрамов вніс великий вклад в розробку основ соціальної психіатрії та організації психіатричної допомоги. За рішенням наради МОЗ України з 2010 року він очолює організаційно-методичний центр з розвитку напрямку реабілітації хворих на психічні розлади. Розробив комплекс методичних рекомендацій, затверджених МОЗ та АМН України, з актуальних проблем дестигматизації, реабілітації та етико-правового забезпечення психіатричної допомоги.

Володимир Андрійович автор — понад 400 наукових праць у вітчизняних та зарубіжних наукових виданнях з різних проблем психіатрії та медичної психології, в тому числі 27 монографій, 32 методичних рекомендацій, 12 навчальних посібників, 15 раціоналізаторських пропозицій, співавтор підручника з психіатрії.

Ним підготовлені два доктори медичних наук і 15 кандидатів медичних наук.

В.А.Абрамов є засновником і головним редактором «Журналу психіатрії та медичної психології», членом редакційної колегії 7 науково-медичних журналів, академіком АН вищої освіти України, членом Президії науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України.

Заслуги Владимира Андреевича Абрамова по достоинству оценены высокими государственными наградами и почетными званиями: отмечен почетными грамотами МЗ Украины, главного управления здравоохранения Донецкой государственной администрации, научно-практического общества неврологов, психиатров и наркологов; в 2000г. награждён дипломом национальной академии медицинских наук Украины за монографию «Болезнь Альцгеймера: мультидисциплинарне исследования», в 2005г. -дипломом лауреата конкурса имени академика АМН Украины В.П. Протопопова за монографию «Хронические психические расстройства и социальная реинтеграция пациентов», в 2012г. — почетной грамотой и медалью «Флагман Медицины» от комитета по вопросам здравоохранения верховной рады Украины и НАМН Украины.

І. О. Бабюк

д.мед.н., професор, академік АНВО України, дійсний член Нью-Йоркської АН (Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, Україна)

Завідувач кафедрою психіатрії, психотерапії, медичної психології та наркології ФІПО ДонНМУ ім. М. Горького, доктор медичних наук, професор.

Є автором понад 350 наукових праць (29 зарубіжних публікацій, 16 монографій і навчальних посібників). Його праці «Психотерапія та медична психологія в реабілітації жінок» (2002), «Алкогольна і наркотична залежність у підлітків (2004),« Кримінальна сексологія »(2005) в різні роки були удостоєні дипломами лауреата конкурсу ім. акад. В. П. Протопопова на звання кращої монографії року в області психіатрії, неврології та наркології. У 2010 р підручник «Основи клінічної психології» став переможцем конкурсу АНВО України. Монографія «Сучасна контрацепція» (2006) була перевидана в Росії, а «Біологічні маркери фертильного потенціалу у чоловіків» (2009) — в Болгарії. Ігор Олексійович входить в редколегії низки вітчизняних і європейських наукових журналів, є головою Донецької філії Асоціації сексопатологів і андрологів Украіни.За період роботи в медичному університеті на ввіреній І. А. Бабюк кафедрі щорічно проходять інтернатуру та магістратуру близько 20 молодих фахівців, понад 250 лікарів- курсантів за спеціалізацією і профільним курсам тематичного удосконалення та передатестаційних циклів, захищено 5 кандидатських і 2 докторські дисертації, заплановано 3 наукові роботи, розроблені нові навчальні програми, комп'ютерні контрольні тести, методичні рекомендації, організований комп'ютерний клас, бібліотека в допомогу які навчаються, впорядковано навчальні кімнати, проводиться консультативна та дослідницька робота на клінічних базах кафедри, створені всі умови для підготовки практичних лікарів і розробки актуальних наукових напрямків.

У становленні І. А. Бабюка як вченого, лікаря, педагога і організатора охорони здоров'я, на формування його професійної самосвідомості та громадянської позиції величезний вплив зробили вчителі — відомі вчені та педагоги професор В. В. Кришталь, професор І. І. Мавров, професор І . І. Горпинченко, чл.-кор. НАМН України, професор В. К. Гусак, академік НАМН України, професор В. Н. Казаков, академік АНВО, професор С. І. Табачників.

За результатами 2009-2010 рр. професор І. А. Бабюк нагороджений Міністерством охорони здоров'я України дипломом «100 кращих лікарів України», в 2011 р — медаллю академіка О. О. Богомольця. За заслуги перед Вітчизною академік АНВО України І. А. Бабюк в 2011 р подана рекомендація щодо ордена Ярослава Мудрого.

В. С. Бітенський

Народився 14.02.1943 р., член-кореспондент Академії медичних наук України, обраний 04.07.2007 р. за спеціальністю психіатрія, наркологія; доктор медичних наук (1990 р.), професор (1991 р.), Заслужений діяч науки і техніки України (2000 р.), психіатр вищої категорії, „Відмінник охорони здоров’я”, декілька років працював завідувачем кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Одеського національного медичного університету МОЗ України. Кафедра є опорною з викладання наркології у вищих медичних закладах України.

Провідний вчений в галузі психіатрії і наркології, відомий засновник нової концепції патогенезу наркологічних та психічних захворювань, яка базується на дослідженнях порушень пароксизмальної активності мозку та пластичності нервової тканини. Основні досягнення наукової діяльності – створення нових високоефективних методик терапії психічних та наркологічних захворювань. Автор нових напрямів в психіатрії та наркології: підліткова наркологія ; психіатрія та медична психологія у немовлят (від 0 до 1 року); клінічна наркологічна рецепторологія. Розробив унікальну методику анкстиозної умовно-рефлекторної терапії алкоголізму та наркоманії.

Працює над вивченням впливу соціально-психологічної кризи в сучасному суспільстві на психіку людини і виявив нові клінічні та патогенетичні аспекти психогенних захворювань (ноогенні неврози). Є висококваліфікованим педагогом вищої медичної школи, підготував і видав підручник „Psychiatry. Course of lectures”, який був признаний кращим у конкурсі навчальних посібників ім. акад. В.П. Протопопова у 2006 р.

Автор 204 наукових праць, в тому числі 6 монографій, підручників і посібників. Підготував 16 докторів та кандидатів наук.

Почесний член Української наукової спілки неврологів, психіатрів та наркологів України, член Науково-дослідного товариства з вивчення алкоголізму (США), Всесвітньої та Європейської Асоціацій психіатрів, Нью-Йоркської Академії наук, головний редактор 2-х журналів: „Вісник психічного здоров’я”, „Вісник психіатрії та психофармакотерапії”, член редколегій 7 вітчизняних та зарубіжних фахових журналів.

Нагороджений орденом „За заслуги” 111 ступеню та „Знаком пошани”.

Основні наукові праці: „Наркоманії у підлітків” (1989 р.); „Підліткова наркологія” (1991 р.); „Акушерські та перинатальні аспекти наркоманії”(1997 р.,1999 р.); „Кіндлінг у формуванні патологічної домінанти, психічних розладів та їх терапії”(2001 р.); „Деякі міркування про формування невротичних розладів та патологічних розладів особистості” (2005 р.); „Клініко-патогенетичні аспекти алкоголізму і наркоманій”(2007 р.);»Проблемы нооэтики и механизмы ноогенных психических расстройств»(2008 р.).

С. К. Євтушенко

д.мед.н., професор, академік АНВО України, Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України (Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, Україна)

Народився 11 квітня 1941 року в Донецьку. У 1948-1958 рр. — Навчання в середній школі. У 1958-1964 рр. — Студент Донецького медичного інституту. З 5-го курсу працював в неврологічному відділенні МЛ № 1 м.Донецька. У 1963-1964 рр. (Будучи студентом 6-го курсу ДМИ) проходив лікарську практику в Краматорську і працював дитячим неврологом. У 1964-1967 рр. — Невролог МСЧ шахти № 18 в м Сніжне. У 1966 р організував неврологічне відділення в цьому місті. У 1967 р наказом Донецького ОЗО переведений ординатором 1-го неврологічного відділення ОКБ ім. М.І. Калініна. У 1971 р, працюючи практичним лікарем, захищає кандидатську дисертацію на тему «Серотонін і церулоплазмін при нейроревматізм» (науковий керівник — проф. Невролог Б.С. Агте і проф. Фармаколог І.В. Комісарів). 1971-1976 рр. — Завідувач знову організованим 2-м неврологічним відділенням ОКБ ім. М.І. Калініна. 1970-1977 рр. — Обласний невролог. 1976-1981 рр. — Асистент, доцент кафедри нервових хвороб ДМИ. У 1985 р захищає докторську дисертацію «Неврологічні прояви алергії — клініко-імунологічні та алергологічні дослідження» за двома спеціальностями: нервові хвороби; імунологія та алергологія. Науковими консультантами по докторської дисертації були: проф. Б.С. Агте — невролог (м.Донецьк), академік-імунолог Р.В. Петров (м.Москва), академік-алерголог А.Д. Адо (м.Москва).

У 1986 р отримує звання професора і вперше в Україні в цьому ж році організовує кафедру дитячої неврології та рефлексотерапії ФПО ДМИ. У 1988 р з наукової путівці від МОЗ СРСР в числі 5 молодих професорів імунологів стажується з неврології у Франції (госпіталь Сальпетрієр, клініка М. Шарко) і відвідує Інститут імунології ім. Л. Пастера (лабораторію, де працював І.І. Мечников).

На організованій кафедрі (вперше в СРСР) протягом 15 років успішно функціонував курс педіатричної рефлексотерапії. У зв'язку з реформуванням кафедра спочатку іменується «дитячої неврології та клінічної нейроімунології» (1994-1999 рр.), А з 2000 р — кафедра дитячої та загальної неврології факультету інтернатури і післядипломної освіти. У 1988 р на базі обласного будинку дитини «Малюк» С.К. Євтушенко організовує центр для реабілітації дітей з церебральним паралічем і імунною недостатністю. У 1994 р вперше в Україні створює Державний самостійний обласний дитячий клінічний центр нейрореабілітації, який в подальшому стає базою кафедри.

За час існування кафедри проф. С.К. Євтушенко вдалося організувати 4 клінічні бази: в клініці ангіоневрології ІНВХ ім. В.К. Гусака НАМН України, обласної дитячої клінічної лікарні, обласному дитячому клінічному центрі нейрореабілітації, обласної клінічної залізничної лікарні. При цьому на клінічних базах завідувачами відділеннями є співробітники кафедри (доц. В.А. Симонян — ІНВХ, доц. І.С. Луцький — ОКЖДБ). Організація нових клінічних баз дала можливість інтенсифікувати педагогічний процес, знайомити курсантів з різними неврологічними захворюваннями. У 2005 р в зв'язку з ростом різних форм епілепсії, особливо її резистентних форм, з ініціативи професора С.К. Євтушенко створюється на базі ОДКБ обласний дитячий стаціонарний протиепілептичний центр, і в ньому вдається ідентифікувати фамільні, руйнівні форми епілепсії, що дозволяє в подальшому діагностувати і лікувати дітей не тільки з м.Донецька, а й з багатьох регіонів України. У 2010 р при активній участі проф. С.К. Євтушенко організовується центр демиелинизирующих, дегенеративних і аутоімунних захворювань нервової системи у дітей на базі обласної дитячої клінічної лікарні.

У різні роки проф. С.К. Євтушенко нагороджувався багатьма грамотами інститутського, міського, обласного та республіканського рівня. С.К. Євтушенко — відмінник охорони здоров'я СРСР (1974), відмінник освіти України (2008 р.) У 1996 р С.К. Євтушенко присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки України. У 2001 р проф. С.К. Євтушенко (в співавторстві з відомими українськими вченими) стає лауреатом Державної премії України. У 2001 р нагороджується орденом «За заслуги» III ступеня. У 1996 р проф. С.К. Євтушенко обраний академіком Академії наук вищої школи України та нагороджений її академічними нагородами: медаллю Ярослава Мудрого (2001 г.) і орденом Святого Володимира (2004 р.) Почесний громадянин м Сніжне (2002 р).

Професор С.К. Євтушенко є автором 750 наукових робіт, 16 монографій, 12 патентів, 19 методичних рекомендацій під грифом МОЗ України. У 2005 р проф. С.К. Євтушенко організував видання «Міжнародного неврологічного журналу» і є його головним редактором. Журнал має гриф ВАКу України і внесений до Європейського індекс цитування. Проф. С.К. Євтушенко — член багатьох зарубіжних неврологічних товариств і організацій. -Неоднократно Представляв вітчизняну науку за кордоном. С.К. Євтушенко з учнями організував 2 міжнародні конгреси, 7 міжнародних симпозіумів, 14 науково-практичних конференцій (які пройшли в м.Донецьку) .В різний час стажувався в Москві, Санкт-Петербурзі, Вільнюсі, Мінську та інших містах. Був учасником багатьох міжнародних конгресів і симпозіумів. Знаком з неврологічними службами Чехії, Німеччини, Італії. Навчався нейропедіатрії в Канаді, Угорщині, Франції та Англії. Під час перебування в неврологічній клініці Мейо (США) виступив з доповіддю про особливості імунної реабілітації дітей з органічними захворюваннями нервової системи. За підсумками 2010 р за рішенням вченої ради Кембриджського університету проф. С.К. Євтушенко внесений до списку 100 кращих нейропедіатрії світу.

С. Д. Максименко

Народився 15 грудня 1941, с. Запруддя, Рокитнянський район Київська область) — український психолог, доктор психологічних наук (1991), професор (1992), академік НАПН України. Вважається засновником української наукової школи генетичної психології. Є академіком-секретарем відділення психології, вікової фізіології та дефектології НАПН України, обіймає посади директора Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПНУ, декана медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

Дійсний член Міжнародної ради психологів (США), іноземний член Російської академії освіти (РАО), дійсний член Європейської академії природничих наук (ФРН. м. Ганновер), Голова Товариства психологів України, почесний президент Української асоціації лікарів-психологів, голова експертної ради ВАК України з психологічних наук, член науково-методичних рад Головного Управління державної служби України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державної прикордонної служби України, Міністерства охорони здоров'я України, Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, член експертної ради з гуманітарних і соціальних наук при Державній акредитаційній комісії України.

Закінчив педагогічний факультет Київського державного педагогічного інституту ім. Горького (КДПІ). З 1965 року працював вчителем, був заступником директора Дарницького дитячого будинку. У 1970 році почав викладати на кафедрі психології КДПІ. У 1975 році обійняв посаду заступника директора Науково-дослідного інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

З 1985 року — завідувач лабораторії психології навчання НДІ психології УРСР. З 1993 року — завідувач кафедри загальної та медичної психології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, водночас з 1997 року — директор Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України та з 2000 року — декан медико-психологічного факультету Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця.

На основі циклу теоретико-експериментальних робіт та генетико-моделюючого методу під керівництвом С. Д. Максименка створена українська наукова школа генетичної психології. Як член Міжнародної Ради психологів, С. Д. Максименко є координатором досліджень щодо розроблення та використання експериментальних методів у сфері навчання та розвитку особистості.

Розроблені С. Д. Максименком формувальні і діагностичні методи включені до Європейського банку дослідницьких процедур з лонгітюдних досліджень при Інституті Макса Планка (Мюнхен).

Головний редактор збірника наукових праць «Проблеми сучасної психології», журналу «Практична психологія та соціальна робота», «Наукових записок Інституту психології ім. Г. С. Костюка».

Автор понад 640 наукових праць (у тому числі 27 монографій, 20 підручників і 32 навчальних посібників)

Б. В. Михайлов

д.мед.н., професор, академік АНВО України (Харківська медична академія післядипломної освіти, Україна)

Борис Володимирович Михайлов народився 19 червня 1950 року в родині лікарів. Закінчив з відзнакою лікувальний факультет Курського державного медичного інституту в 1974 році. З 1974 року протягом 20 років працював в Українському НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії ім. В. П. Протопопова (Харків). З 1995 по 2000 рік працював проректором з наукової роботи Харківського інституту удосконалення лікарів. З 1999 року по теперішній час є завідувачем кафедри психотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти. У 1982 році захистив кандидатську, в 1994 році — докторську дисертацію.

Б. В. Михайлов зробив значний внесок в розробку широкого кола проблем психотерапії, психіатрії, нейрофізіології, медичної психології. Ним розроблено клінічна психотерапія соматоформних розладів, створена система психотерапії для працівників МВС і МО України, вивчені нейробіологічні механізми реалізації психотерапії, розроблені проблеми психофармакотерапії, досліджені клініко-патофізіологічні механізми і терапія розладів сну, розроблені основи психотерапії в спорті, біоінформаційна концепція патогенезу психічних розладів; створена концепція освіти медичних психологів. За цикл наукових праць він став лауреатом премії ім. В. П. Протопопова науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України.

Б. В. Михайлов зробив великий внесок в організацію психотерапевтичної мережі України, видання галузевих наказів, введення нової спеціальності — медичної психології.

За його редакцією видано перший в Україні підручник з психотерапії. Він є автором понад 450 наукових праць у вітчизняних та зарубіжних наукових виданнях з різних проблем психіатрії, психотерапії, медичної психології, наркології, в тому числі 15 монографій і навчальних посібників.

Професор Б. В. Михайлов має досвід міжнародних зв'язків, неодноразово представляв Україну за кордоном. У 1986-1988 рр. працював головним лікарем радянських лікувально-профілактичних установ в Лівії. У 1989-1991 рр. стажувався з проблем алкогольної та хімічної залежності в США. Був учасником I і II Всесвітніх конгресів з психотерапії у Відні, XII Всесвітнього з'їзду психіатрів в Гамбурзі, XVII Європейського конгресу з психіатрії в Мюнхені, членом урядової делегації України в Гельсінкі.

Б. В. Михайлов брав безпосередню участь в організації I, II і III Національних конгресів неврологів, психіатрів та наркологів України, численних науково-практичних конференцій з проблем психотерапії, психіатрії, медичної психології, сексології та ін. Він є членом редакційних колегій 8 фахових медичних видань.

Б. В. Михайлов вносить великий вклад в підготовку науково-педагогічних кадрів. Під його керівництвом розроблені нові освітні та атестаційні програми по психотерапії. Особисто підготовлено 4 доктори та 24 кандидати медичних наук, готується ряд докторських, кандидатських і магістерських робіт. Під його безпосереднім керівництвом за останні 10 років підвищили свою кваліфікацію близько 3000 лікарів, що в цілому покращило рівень надання медичної допомоги в Україні.

Він є президентом Національної ліги психотерапії, психосоматики та медичної психології України, віце-президентом Асоціації психотерапевтів і психоаналітиків України, членом Президії науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України, академіком Академії наук вищої освіти України. Б. В. Михайлов відзначений почесними грамотами МОЗ України, Головного управління охорони здоров'я Харківської обласної держадміністрації, науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України.

О. К. Напрєєнко

д.мед.н., професор (Національний медичний університет імені О. О. Богомольця МОЗ України, Україна)

Доктор медичних наук, професор. Завідувач кафедрою психіатрії Національного медичного університету ім. А.А. Богомольця.

У 1973 р. закінчив Київський медичний інститут, працював на станції швидкої допомоги в м. Києві, проходив інтернатуру у м. Бахмачі, працював головним лікарем і терапевтом у сільській дільничій лікарні Чернігівської області, а потім психотерапевтом у Республіканському центрі сексопатології при Київському НДІ урології. В 1981 р. захистив кандидатську дисертацію по проблемі межових психічних розладів у сексологічних хворих. З 1986 р. — асистент, з 1989 р. — доцент кафедри психіатрії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (нині Національного медичного університету імені О.О. Богомольця). В 1991р. захистив докторську дисертацію на тему "Непсихотичні психічні розлади при ортопедичних захворюваннях" і став завідувачем кафедри, в 1992 р. отримав звання професора, в 2004 р.- почесне звання Заслужений діяч науки і техніки України.

З 1998 р. — головний психіатр МОЗ України. Голова правління Київського регіонального товариства психіатрів, наркологів і медичних психологів, член президії правління Товариства невропатологів, психіатрів та наркологів України, член ради Міжнародної асоціації невідкладної (екстремальної) психіатрії. Заснував і став головним редактором науково-практичного журналу " Психіатрія і неврологія" (2006), член редакційних колегій низки інших фахових журналів. Член екпертної Ради ВАК України (1999-2002). Співголова експертної комісії Державного фармацевтичного центру МОЗ України.

Розробляє традиційні теоретичні та науково-практичні проблеми психіатрії, що стосуються основних форм психічних розладів. Є засновником і співзасновником таких наукових напрямків, як психосоматична медицина та екологічна психіатрія. Активно вивчає питання невідкладної (екстремальної) психіатрії, особистісно-орієнтованої психодіагностики та психотерапії, організації служби охорони психічного здоров'я та ін. Зробив значний внесок у підготовку першого Закону України "Про психіатричну допомогу" (2000) та близько 30 подальших нормативно-правових документів. Автор понад 240 наукових праць, з них 17 монографій, навчальних та клінічних посібників, довідників, у тому числі монографії "Псих ическая саморегуляція" ( А.К. Напреенко, К.А. Петров, 1995), "Экологическая психиатрия" (А.К. Напреенко, К.Н. Логановский , 1997), перший фундаментальний український підручник "Психіатрія" (за редакцією професора О.К. Напрєєнка, 2001).

Член Ради Всесвітньої асоціації екстремальної психіатрії. Член президії правління Товариства невропатологів, психіатрів та наркологів України. Глава правління Київського регіонального товариства психіатрів, наркологів і медичних психологів.

Автор понад 210 наукових робіт, 15 монографій, довідників, підручників, навчальних та клінічних посібників та 5 навчальних програм. Підготовлені до друку та мають вийти у світ в 2006 р. підручник "Психіатрія" для студентів стоматологічних факультетів і керівництво для лікарів "Наркологія". Є керівником (консультантом) 3 докторських та 13 кандидатських захищених дисертацій.

Нагороджений Орденом Святого Агапіта Печерського, почесними грамотами МОЗ України, Київського міського голови та іншими відзнаками різних державних відомств.

І. Я. Пінчук

Після закінчення у 1991 р. Донецького державного медичного інституту ім. М. Горького та інтернатури з «психіатрії», по направленню працювала лікарем-психіатром в Донецькій обласній клінічній психіатричній лікарні протягом 11 років.

З 1998 р. є член Асоціації психіатрів України. Протягом останніх 5 років – член Правління Асоціації психіатрів України. З 2011 р. по жовтень 2012 р. керувала Донецьким осередком Асоціації психіатрів України. Впродовж 1999-2010 рр. стажувалася у лікувальних закладах Франції, Великобританії, Німеччини, Австрії, Угорщини, Білорусії та Росії. В 2002 р. приймала участь в епідеміологічному дослідженні ВООЗ «Психічне здоров’я у світі 2000». З 2003 по 2008 роки – заступник головного лікаря міського психоневрологічного диспансеру м. Донецька з питань організаційно-методичної та консультативної роботи. З 2003 р. по жовтень 2012 р. – головний позаштатний психіатр управління охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації.

У 2003 р. захистила кандидатську дисертацію „Система реабілітації пацієнтів з деменцією при хворобі Альцгеймера в стаціонарних та позалікарняних умовах”, 14.01.16 – психіатрія.

З 2005 р. по 2009 р. – головний позаштатний психіатр МОЗ України.

З 2007 р. – співвиконавець науково-дослідних робіт ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України».

З квітня 2008 р. по жовтень 2012 р. – головний лікар міської психоневрологічної лікарні №2 м. Донецька.

З 2008 р. на умовах погодинної оплати працювала на посаді доцента Державного навчально-методичного геріатричного центру НМАПО ім. П.Л. Шупика, а з 2012 р. – працює на посаді професора.

Пінчук І.Я. була куратором в Донецькому регіоні пілотного проекту в межах Програми дій між Міністерством охорони здоров'я України та Федеральним Міністерством охорони здоров'я Федеративної Республіки Німеччини, яка поглибила співпрацю в сфері лікування психічних та неврологічних захворювань (підписана 21 листопада 2008 року).

У 2011 р. захистила докторську дисертацію «Медико-соціальне обґрунтування системи надання допомоги населенню похилого віку з вадами психічного здоров’я», 14.02.03 – соціальна медицина.

З 02 листопада 2012 р. – директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

З 10 грудня 2012 р. – головний позаштатний психіатр МОЗ України.

Пінчук І.Я. має вищі кваліфікаційні категорії зі спеціальностей: «організація та управління охороною здоров’я» та «психіатрія».

Автор біля 70 наукових праць, в тому числі монографії навчального та науково-методичного посібників.

Нагороджена Почесною грамотою МОЗ України у 2005 р. Нагороджена грамотою Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України та ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України». Медаль Верховної Ради України «Сучасні флагмани охорони здоров’я України (2012 р.)». Зірка «Патріот України» Адміністрації Президента України і Грамота «За проявлений патріотизм та бездоганне служіння Україні» у 2013 р.

І. К. Сосін

Народився 19 травня 1938 року в селі Октябрьське Красноградського району Харківської області.

Іван Кузьмич здобув вищу медичну освіту у Харківському медичному інституті (1958–1964 роки). Вся його професійна і творча діяльність пов'язана з нейронауками: психіатрія, наркологія, медична психологія, психотерапія. У 1981 році організував та до сьогодні очолює першу в країні кафедру наркології Харківської медичної академії післядипломної освіти Міністерства охорони здоров'я України. Професор І. К. Сосін є засновником української наркологічної школи. Завдяки його безпосередній організаційній, науково-педагогічній діяльності було закладено основи післядипломної підготовки лікарів-наркологів.

Іван Сосін у 1988 році захистив докторську дисертацію на тему: «Немедикаментозні методи лікування в наркології», заснувавши новий науковий напрям. Автор понад 800 друкованих наукових праць, зокрема 17 монографій, 95 авторських свідоцтв на винаходи, корисних моделей, патентів. Підготував 30 кандидатів, докторів, магістрів медичних і психологічних наук. Член спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій при Інституті неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України. Іван Кузьмич входить і до редакційних колегій та рад одразу десяти авторитетних науково-практичних журналів. Неодноразово брав участь в міжнародних конгресах і симпозіумах, гідно представляючи українську науку. Має багаторічний досвід управлінської діяльності в сфері організації охорони здоров'я і системі вищої освіти. Так не один рік І. К. Сосін працював головним лікарем Харківської обласної психіатричної лікарні, головним лікарем Харківської міської клінічної психіатричної лікарні, керівником науково-організаційного відділу Інституту неврології, психіатрії та наркології НАМН України, керівником охорони здоров'я обласного рівня, проректором з навчальної роботи Українського інституту удосконалення лікарів.

Іван Кузьмич — двічі лауреат наукової премії імені академіка Академії наук УРСР В. П. Протопопова, за наукові досягнення нагороджений срібною медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР, має медаль «За доблесну працю», чисельні грамоти, подяки на регіональному та державному рівнях. У 2010 році за рейтинговою квантифікаційною оцінкою біографія Івана Кузьмича Сосіна була представлена у виданні «Видатні вихованці харківської вищої медичної школи».

С. І. Табачніков

Доктор медичних наук, професор, директор Українського науково-дослідного інституту соціальної й судової психіатрії та наркології МОЗ України, президент асоціації психотерапевтів і психоаналітиків України, академік Академії наук вищої освіти України, віце-президент і головний учений секретар АНВО України.

Народився 1 травня 1940 р. у м. Комсомольськ-на-Амурі Хабаровського краю. Після закінчення СШ № 2 м. Курахово Донецької області вчився у Кисловодському медичному училищі, потім – на лікувальному факультеті Донецького медичного інституту. З 1961 р. – фельдшер 90 ОУС ВВС; 1963 – 1970 рр. – студент медичного інституту, підземний фельдшер шахти Ганзівська – 2. Після закінчення Донецького медичного інституту ім. М. Горького 01 березня 1970 р. був призначений на посаду лікаря-психоневролога ЛТП УВД Мурманського облвиконкому м. Апатіти.

З 06 вересня 1971 р. ст. працював на посаді лаборанта кафедри психіатрії ДонДМІ, а з 15.10.1973 р. – асистент цієї ж кафедри (зав. – проф. Щербина Є.А.). З 09 жовтня 1973 року – кандидат медичних наук.

20.07.1984 р. ВАКом СРСР Табачнікову С.І. присуджено науковий ступінь доктора медичних наук, а у 1986 р. – отримав наукове звання професора по кафедрі психіатрії ДонДМУ. З 01.01.1986 р. – засновник кафедри психотерапії і психіатрії ФУЛ ДонДМУ, а з 28.06.1986 р. – завідувач кафедри психіатрії, психотерапії, медпсихології і наркології з курсом сексології ФПО ДонДМІ. З 1978 по 1986 рр. – перший заступник проректора з лікувальної роботи ДонДМІ. З 1989 по 1991 рр. – Президент медичних та медико-технічних кооперативів СРСР. З 1992 р. по даний час – Президент Асоціації психотерапевтів і психоаналітиків України.

Вперше в Україні проф. Табачніков С.І. організував у 1991 році Донецьке Психоаналітичне Коло разом із школою Париж 8 (Франція) та займався підготовкою кадрів з психоаналізу.

Професор Табачніков С.І. своїми науковими працями вніс вагомий внесок у розвиток психогігієни, психопрофілактики і психотерапії на сучасному промисловому виробництві. Неодноразово брав участь у міжнародних виставках «Вугілля-83» (м. Донецьк) і «Вугілля-85» (Чехословаччина), а також ВДНГ СРСР, УРСР по впровадженню психогігієни і психопрофілактики у вугільну, суднобудівну, металургійну, хімічну, атомну промисловості, за що був нагороджений однією золотою (1986), двома срібними медалями (1988, 1991) і дипломами цих виставок. Серед нагород проф. Табачнікова С.І. також слід відмітити наступні: відзнака «Переможець соціалістичних змагань» (1974), відзнаки Міністерства освіти та науки України — нагрудний знак «Петро Могила» (2005) та «Відмінник освіти України» (2007), відзнаки учасника презентаційного Альманаху «Діловий імідж України» (2005; 2013), почесна відзнака Великого князя Володимира Золотий хрест з бантом — за вагомий внесок у справу відродження духовності і патріотизму виховання молоді незалежної України (2007), орден за співпрацю з внутрішніми військами України (2004), медаль МВС України (2004), медаль Верховної Ради України «За охорону здоров’я нації» (2012) та зірка «Патріот України» (2013), ювілейний пам’ятний знак «80 років Національній академії внутрішніх справ» (2012), медаль Верховної Ради України «Флагмани освіти і науки України» (2013), медаль Верховної Ради України «Флагмани сучасної медицини» (2014), медаль Верховної Ради України «Медична еліта України» (2014), Лист-Подяка Верховної Ради України «За вагомий особистий внесок у становлення та розвиток системи охорони здоров’я України» (2014).

Професор Табачніков С.І. брав активну участь у ліквідації наслідків аварії безпосередньо на Чорнобильській АЕС як керівник медичної бригади МОЗ України (з 04.10.1986 р. по 20.10.1987 р.), а з 01.01.1988 по 30.06.1988 рр. був керівником реабілітаційно-оздоровчого центру для робітників ВО «Комбінат» (м. Чорнобиль) і ВО «Спецатом» (м. Прип`ять). За активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС нагороджений двома медалями Президента України (Жукова (1998) та Захисника Вітчизни (1999)), Почесними грамотами та Подяками Штабу Цивільної оборони СРСР, двома Подяками Урядової комісії СРСР, Почесним знаком «Учасник ЛПА на ЧАЕС» (2001), Почесною відзнакою присвяченою 15 річниці Чорнобильської трагедії, Подяками Ради Міністрів СРСР і Міністерства Оборони СРСР, Почесною нагородою від «За Гуманізм» (1996), та орденом Герой Чорнобиля (2012) за рішенням Центру Ради «Союз Чорнобиль України».

З 20.12.1999 р. по 15.10.2012 р. – директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (УНДІ ССПН), який є головним в Україні з проблем соціальної і судової психіатрії. З 15.10.2012 р. – обраний за конкурсом завідувачем відділу соціальної та клінічної наркології УНДІ ССПН МОЗ України.

З 2012 р. по теперішній час є заступником голови спеціалізованої Вченої ради інституту за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія та членом Вченої апробаційної ради, член Проблемної комісії зі спеціальності «Наркологія».

Професор Табачніков С.І. – головний редактор Міжнародного психіатричного, психоаналітичного та психотерапевтичного журналу АППУ та АН ВО України, а також член редакційної ради журналів «Вісник психічного здоров’я», «Вісник АН ВО України», «Журналу психіатрії і медичної психології» та інших. Є учасником багатьох Міжнародних і Всесвітніх конгресів по психіатрії, психотерапії, психоаналізу і наркології (Франція, Австрія, Німеччина, Польща, Канада, Греція, Іспанія).

Під його керівництвом виконано та захищено 12 докторських і 16 кандидатських дисертацій. Автор шести монографій. Має понад 500 наукових праць, співавтор 4-х учбових посібників. У 2002 р. його обрано академіком Академії наук вищої школи України. З січня 2004 р. – засновник і академік-секретар відділення з проблем охорони психічного здоров’я АН ВО України, а з 2005 р. по даний час – Головний учений секретар АН ВО України. Серед відзнак АН ВО України – медалі «Святого Володимира» «О. О. Богомольця», «Ярослава Мудрого», «Івана Пулюя» та інші.

О. С. Чабан

Завідувач кафедри Психосоматичноі медицини та психотерапіі медико-психологічного факультету Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Доктор медичних наук. Академік Академії Наук Вищої Освіти України.

Закінчив Тернопільський медичний інститут (1978, нині університет).

1978—1980 працював у лікарні в м. Комсомольськ-на-Амурі (нині РФ). Від 1980 — у Тернополі: інспектор міського відділу охорони здоров'я; психолог, заступник головного лікаря з лікувальної роботи обласної клінічної психоневрологічної лікарні, головний психотерапевт обласного відділу охорони здоров'я (1980—1999). 1999—2002 — завідувач кафедри психіатрії з курсом основ психології та медичної психології ТДМУ.

Завідувач кафедри психосоматичноі медицини та психотерапіі Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, консультант Медичного управління Державного управління справами Президента України (психіатрія).

Робота в журналах: член редколегій: «Архів психіатрії» (м. Київ), «Вісник психоневрології» (м. Харків), «Медицина залізничного транспорту» (м. Київ), «Вісник наукових досліджень» (м. Тернопіль), «Психічне здоров'я» (м. Київ), Міжнародний психіатричний, психотерапевтичний та психоаналітичний журнал (м. Київ). Науковий консультант журналу «Псі» (м. Київ), «Здоров'я жінки в Україні» (м. Київ).

Науково-громадські посади: Перший віце-президент Асоціацї психотерапевтів та психоаналітиків України, науковий директор Інституту соціальних досліджень та психотерапії (Україна); член Асоціації психотерапевтів України, сертифікований психоаналітик Європейської асоціації психотерапії (European Association for Psychotherapy (EAP), Американської асоціації групової психотерапії (American Group Psychotherapy Association (AGPA), член Європейської Федерації Психоаналітичної Психотерапії (European Federathion of Psychoanalytic Psychotherapy (EFPP), член Всесвітньої Асоціації групового психоаналізу (International Association of Group Psychotherapy (IAGP).

Публікації: 360 робіт, в тому числі 3 підручники з психіатрії та медичної психології, 1 навчальний CD, 2 монографії та ін.

Сфери наукової та практичної діяльності: комплексна система психотерапевтичної та психогігієнічної трансформації актуальних особистісних життєвих стратегій хворих на цукровий діабет (біопсихосоціальний аспект) з позиції психосоматичного підходу; диференційована система лікувально-профілактичних, реабілітаційних та організаційних заходів надання спеціалізованої психологічної, психіатричної та психотерапевтичної допомоги постраждалим внаслідок техногенних аварій та катастроф (на прикладі небезпечних видів промисловості України) принципи та ефективні психотерапевтичні та психокорекційні техніки та методики при роботі з постраждалими внаслідок терористичних актів та техногенних катастроф; сучасні психотерапевтичні технології при пограничних та психосоматичних розладах, психосоматичні розлади в практиці кардіолога, лікування депресивних розладів, розробка принципів та ефективних психотерапевтичних та психокорекційних технік та методик при роботі з постраждалими внаслідок терористичних актів та техногенних катастроф (на досвіді власної роботи з постраждалими на летовищі у Скнилові (Львів, 2002), в театрі на Дубровці (Росія, Москва, 2002), в м. Беслан (Північна Осетія, Росія, 2004); розробка нових психотерапевтичних та психокорекційних технологій в клінічній практиці, побудованих на принципі конвеєрної психотерапії, створення психотерапевтичного стаціонару європейського стандарту; розробка нових технологій психокорекції, психофармакотерапії та психогігієни основних психосоматичних захворювань в тому числі — метаболічного синдрому Х, ожиріння, нервової анорексії, цукрового діабету 2-го типу; участь в міжнародних клінічних дослідженнях сучасних психотропних препаратів; створення освітньо-наукових програм з психоаналізу, з участю провідних європейських психотерапевтів, психоаналітиків, представників когнітивно-біхевіоральної терапії; розробка та участь у створенні психотерапевтичних технік роботи з пацієнтом в мережі Інтернет (робота з пацієнтом on-line): розробки когнітивно — біхевіоральної психотерапії з узалежненими пацієнтами в тому числі з ігровими та інтернет-адикціями.

А. П. Чуприков

д.мед.н., професор (Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, Україна)

Заслужений діяч науки України, професор, доктор медичних наук, нейропсихіатрія Чуприков Анатолій Павлович народився 17 лютого 1937 г. 1960 році він закінчив Дніпропетровський медичний інститут, пройшовши на VI курсі у професора В.В. Шостаковича річну субординатуру по психіатрії. Вже тоді у нього проявився інтерес до наукової діяльності, яку він в подальшому успішно поєднував з практичною. Після роботи завідувачем відділенням в районній лікарні він в Москві вступив до клінічної ординатури до професора С.Ф. Семенову, який керував відділом у Центральному НДІ судової психіатрії ім. В.П. Сербського. З Сергієм Федоровичем він пропрацював понад два десятки років і завжди тепло згадує свого вчителя. Своїм учням А.П. Чуприков завжди пояснює, що з урахуванням ленінградських коренів С.Ф. Семенова і наукової спадкоємності, всі вони є праправнуками великого В.М. Бехтерева.

Професор А.П. Чуприков — автор понад 400 публікацій, серед яких 15 монографій і цілий ряд науково-популярних книг. Він підготував 30 кандидатів і докторів наук.

Визнаний творець наукової школи латеральної нейропсихіатрії. До досягнень школи можуть бути віднесені винаходи, патенти, публікації та монографії з латеральної фізіотерапії як допоміжного методу лікування психічних розладів.

До досягнень Анатолія Павловича безумовно слід віднести організацію багаторічної (з 1980 р) науково-громадської кампанії на захист ліворуких дітей від насильницького переучування. Ця компанія призвела до того, що союзні міністерства охорони здоров'я і освіти видали офіційні документи з цього приводу. Сьогодні на просторах СНД це торкнулося доль кількох мільйонів ліворуких громадян.

У своїх дослідженнях професор А.П. Чуприков широко застосовує новітні інформаційні технології в клінічній нейрофізіології, зокрема для поглибленого аналізу ЕЕГ при психічних захворюваннях.

С. І. Шкробот

Завідувач кафедри — Заслужений діяч науки і техніки України, лікар-невропатолог вищої категорії, голова обласного товариства неврологів, доктор медичних наук, професор.

Освіта: закінчила з відзнакою лікувальний факультет Тернопільського державного медичного інституту в 1978 р. В 1980 р. захистила кандидатську дисертацію, в 2002 — докторську, а в 2003 отримала звання професора.

Наукова діяльність: Керівник НДР кафедри "Клініко-діагностичні особливості перебігу неврологічних захворювань у хворих з вторинним остеопорозом" (2010-2012 рр.) та "Клініко-патогенетичні особливості захворювань центральної та периферичної нервової системи, розробка нових методів діагностики, лікування і реабілітації".

Член Американської асоціації неврологів (AAN) та Європейської асоціації неврологів (EAN).

Член спеціалізованої Вченої ради при НМАПО ім. П.Л.Шупика (2006-2013 рр.)

Під керівництвом проф. С.І. Шкробот захищено 8 кандидатських дисертацій, виконуються 2 докторських та 4 кандидатських дисертації.

Основні напрямки наукової діяльності: вивчення патогенезу, діагностики та лікування судинних захворювань нервової системи, розсіяного склерозу, неврологічних проявів остеохондрозу. Започаткувала вивчення колективом кафедри стану кісткової тканини у пацієнтів з поперековими болями при остеохондрозі хребта, з розсіяним склерозом, з дисциркуляторною енцефалопатією у ліквідаторів аварії на ЧАЕС, з наслідками перенесеного інсульту, алкогольній енцефаломієлополінейропатії. Були вивчені та проаналізовані патогенетичні зв'язки ураження кісткової тканини при деяких патологіях нервової системи.

Автор більше 320 робіт, із них 2 підручників, співавтор 4 монографій, 2 методичних рекомендацій, 6 патентів, 2 інформаційних листів.

Л. М. Юр’єва

Доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри, вища лікарська категорія.

Докторська дисертація: Принудительное лечение больных шизофренией, совершивших общественно опасные деяния. Москва, 1992.

Кандидатська дисертація: Дифференциальная диагностика психопатий и акцентуаций характера у лиц призывного возраста. Москва, 1987 (керівник — д.м.н., проф. В.П.Блохіна).

В. В. Пономарьова
(відповідальний редактор)

Пономарьова Валерія Валеріївна, 1985 р.н., кандидат медичних наук, доцент кафедри психіатрії, наркології, неврології та медичної психології медичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

У 2008 році з відзнакою закінчила Харківський національний медичний університет за спеціальністю «Лікувальна справа» та філологічний факульет Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

З 2008р. по 2010р. Пономарьова В.В. проходила інтернатуру та магістратуру за спеціальностю «Психіатрія» на кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології ХНМУ на базі Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3.

У 2010р. здобула науковий ступінь магістра медицини.

У 2010-2012 рр. працювала лікарем-психіатром в 11-му відділенні кризових та граничних станів ХОКПЛ №3.

У 2012-2013 рр. працювала на посаді асистента; з 2013 р. по теперішній час працює на посаді доцента кафедри психіатрії, наркології, неврології та медичної психології медичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

В 2013 році захистила дисертаційну роботу на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – «психіатрія» на тему: «Соціальна фобія, обтяжена вживанням психоактивних речовин, у підлітків».

В 2011 році пройшла курси спеціалізації з «Психотерапії» на кафедрі психотерапії ХМАПО. В 2012-2013 рр. пройшла курси школи педагогічної майстерності Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з підвищення кваліфікації в галузі психології та педагогіки вищої школи. В 2015 році пройшла курси спеціалізації з «Медичної психології» на кафедрі сексології, медичної психології, медичної і психологічної реабілітації ХМАПО.

Пономарьова В.В. приймає активну участь у роботі наукових конгресів, з’їздів та конференцій, присвячених різним питанням клінічної психіатрії та наркології. Є автором та співавтором 55 публікацій, з них 38 наукових праць, 12 навчально-методичного характеру, 3 патентів України на корисну модель, 2 свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір.

Основні напрямки професійної діяльності: психотерапія, психіатрія, наркологія та медична психологія.

РЕДАКЦІЙНА РАДА

М. О. Бохан

д.мед.н., професор, член-кор. РАМН, Заслужений діяч науки РФ (НДІ психічного здоров’я СВ РАМН, Томський державний університет, Росія)

Заслужений діяч науки РФ, директор ФГБУ «НДІ психічного здоров'я» СО РАМН, керівник відділення адиктивних станів, професор кафедри психотерапії і психологічного консультування Томського державного університету, головний позаштатний нарколог р Томська.

Заступник голови Проблемної комісії ПК55.12 «Основні психічні захворювання і наркологія»; зам. голови спеціалізованої вченої ради Д 001.030.01 при НДІ ПЗ СО РАМН за спеціальностями 14.00.18 — психіатрія і 14.00.45 — наркологія

Член Проблемної комісії 40.01 «Клінічні проблеми наркології» Наукової ради 40 «Наркологія» РАМН (2003). Член Президії Правління Російського товариства психіатрів (РОП) (член постійно діючої комісії по роботі з молодими фахівцями РОП (2005). Член Президії Правління Національного наркологічного суспільства (НБО) і голова Експертної комісії з етнонаркологіі Правління НБО (2007). Член експертної ради Федеральної служби з нагляду в сфері охорони здоров'я і соціального розвитку з питання надання психіатричної допомоги (2006).

Віце-президент Міжнародної асоціації етнопсихологів і етнопсихотерапевтов (афільованого члена WPA); член Всесвітньої психіатричної асоціації (WPA), а також Association of European Psychiatrists, World Association of Cultural Psychiatry.

Регіональний редактор журналів International Journal of Addiction Research, «Психічне здоров'я» (Москва), заступник гол. редактора «Сибірського вісника психіатрії та наркології» (Томськ), член редради журналів «Наркологія» (Москва), «Питання наркології» (Москва), «Огляд психіатрії та медичної психології ім. В.М. Бехтерева »(Санкт-Петербург),« Психотерапія »(Москва),« Сибірського психологічного журналу »(Томськ),« Психіатрія, психотерапія Жане наркологія »(Алма-Ата, Казахстан),« Питання наркології Казахстану »,« Територія інтелекту »( Томськ) та ін.

Має понад 400 наукових робіт (42 в зарубіжній пресі), в тому числі 22 монографії, 12 методичних посібників та 10 патентів на винахід. Підготував 9 докторів і 36 кандидатів медичних наук.

В. А. Вербенко

д.мед.н., професор (Державний медичний університет ім. С. І. Георгієвського, Україна)

Народилася 09.08.1968 в м Сімферополь, Кримської області, закінчила Кримський державний медичний інститут в 1991 році за спеціальністю «Лікувальна справа». 1991 — 1992 рр. — Інтернатура за спеціальністю «Психіатрія».

Післядипломна освіта: 1994 — 1995 рр. — Магістратура за спеціальністю «Психіатрія», 1995 — 1998 рр. — Аспірантура по психіатрії. 2003 р спеціалізація «Дитяча психіатрія», 2006р. — Другу вищу освіту за спеціальністю «Психологія», 2007 р — спеціалізація «Психотерапія», 2008 р — спеціалізація «Наркологія».

02.1998 — присвоєно вчений ступінь кандидата медичних наук. Тема дисертаційної роботи: «Клініка шизофренії з урахуванням динаміки мозкової організації». Науковий керівник — професор, доктор медичних наук, Віктор Павлович Самохвалов.

08.2008 — присвоєно вчений ступінь доктора медичних наук. Наукова тематика дисертаційної роботи: «нейрокогнітівного розлади при шизофренії: патогенез, клініка, терапія». Вивчено нейробіологічні, нейропсихологічні, нейрофізіологічні особливості мозкової діяльності у хворих на шизофренію. Виділено нейрокогнітівного порушення при шизофренії в залежності від специфіки мозкової організації психічних процесів. Проаналізовано причини резистентності до антипсихотичної терапії. Описана значимість нейрокогнітівних порушень в загальному контексті клінічних проявів захворювання.

Наукові інтереси: Клінічний і патогенетичний поліморфізм психічних і поведінкових розладів; специфіка нейрокогнітівних порушень ендогенного і екзогенного ґенезу; етнокультуральні аспекти терапії психічних і поведінкових розладів.

Дисципліни: Психіатрія, загальна психологія, медична (клінічна) психологія, наркологія, психотерапія.

Автор понад 200 наукових і науково — методичних робіт, в тому числі 15 посібників і 7 підручників, 3 монографій, в тому числі: «Короткий курс психіатрії. Міжнародна класифікація хвороб (10-й перегляд) »,« Психіатрія, Навчальний посібник для студентів медичних вузів »,« Психіатрична клініка. Навчальний посібник для студентів і лікарів — інтернів »,« нейропсихологія »,« Деменція. (Довідник лікаря) »,« Психічні хвороби. (Короткий довідник) »,« психотерапевтичний клініка: Посібник для лікарів та інтернів »,« Psychiatry. Manual for medical students »,« Медична психологія »,« Нейропсихологія (Лекції та додаткові матеріали курсу »,« Медична психологія. Державний національний підручник (МОН України) »,« Еssential Psychology. Textbook for 1st year students »,« «Психіатрія». Підручник МОН для вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації »,« Rx indeх vademecum. Лікарські засоби для використання в раціональної неврології і психіатрії », (видання і і ІІ), 7 патентів на винаходи.

С. Ф. Глузман

президент Асоціації психіатрів України, Українсько-американське бюро захисту прав людини, директор Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни та тоталітарних режимів, Україна

Психіатр, колишній політв'язень, дисидент, громадський діяч. Виконавчий секретар Асоціації психіатрів України.

Директор Українсько-американського бюро захисту прав людини і Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни і тоталітарних режимів (МРЦ). Член Американського товариства психіатрів, Королівського коледжу психіатрів Великобританії, Товариства психіатрів і неврологів Німеччини. Співголова Комітету «Бабин Яр». Автор численних інтерв'ю, наукових публікацій з проблем прав людини, з питань етики і права в психіатрії, питань соціальної психіатрії. Один з авторів Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших законодавчих документів.

Народився 10 вересня 1946 року в Києві, УРСР. У 1970 році закінчив Київський медичний інститут за фахом лікар-психіатр.

У 1970 році працював в Житомирській психіатричній лікарні, за фахом — психіатр. 1971 — м Коростень, Житомирська область, психіатр. 1972 — Лікарня швидкої допомоги, м Київ, психіатр.

1972-1982. У травні був заарештований КДБ за «антирадянську агітацію і пропаганду». Судом, який відбувся в 1972 р, йому інкримінувалося поширення «самвидаву» і «Тамвидавом», «неправдивої інформації про порушення прав людини в СРСР», в тому числі зловживання психіатрією в політичних цілях. Основною причиною арешту стала «Заочна експертиза у справі генерала П. Г. Григоренка», в якому Григоренко був визнаний психічно здоровим (всупереч офіційній точці зору, що він психічно хворий).

За вироком суду Семен Глузман отримав 7 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання. Під час перебування в таборі продовжував займатися науковою та публіцистичною діяльністю. Зокрема, у співавторстві з Володимиром Буковським їм було написано «Посібник з психіатрії для інакодумців». Тоді ж заочно був обраний членом міжнародного пен-клубу. Вірші і проза Глузмана видавалися російською, українською, англійською та французькою мовами.

1979 — почесний член Американської психіатричної асоціації. 1980 — член Королівського коледжу психіатрів Великобританії. 1981 — член Канадської психіатричної асоціації. 1990 — член Німецького товариства психіатрів і неврологів. 1992 — патрон Міжнародного фонду «Женевська ініціатива в психіатрії». з 1994 до 2003 — член Всесвітньої ради реабілітації жертв тортур. 1998 — член Контрольної комітету з проблем зловживань психіатрією.

1977 — ім'ям Семена Глузмана був офіційно названий психіатричний стаціонар в місті Сен-Дені, Франція. 1998 — лауреат Премії Європейського союзу — США «За розвиток демократії та громадянського суспільства». 1999 — лауреат загальнонаціональної програми «Людина року» в номінації «Правозахисник року». 2001 — лауреат премії Американської психіатричної асоціації «Захист прав людини» — за видатний внесок в організацію захисту прав людини і психічного здоров'я в світі. 2002 — подяка від Служби безпеки України за значний особистий внесок у справу утвердження та зміцнення державної безпеки України. Мотив — допомога у виданні журналу «З Архівів ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». Рік випуску 2008 — Женевська Премія з прав людини в області психіатрії, вручена на XIV конгресі Всесвітньої психіатричної асоціації в Празі за «виняткову мужність і відданість ідеалам гуманізму, за відмову від використання психіатрії проти політичних дисидентів, а також за поширення етичних принципів при реформуванні психіатричної служби в Україні».

І. А. Григорова

Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений професор ХНМУ, академік УАН, доктор медичних наук, професор.

У 2014, 2015, 2016 роках вийшли у світ національні підручники «Неврологія» за редакцією професора І.А.Григорової державною та російською мовами.

З 2002 року очолює кафедру неврології Харківського медичного університету. Є автором та співавтором 651 наукових робіт. І.А. Григорова продовжила славну традицію підготовки наукової школи фахівців. На сьогодні нею підготовлено 2 доктори, 16 кандидатів медичних наук, 7 магістрів. Виконуються ще 4 кандидатських дисертації, 2 докторські дисертації. І.А. Григорова розробила принципово нові патогенетично обґрунтовані підходи діагностики, профілактики й лікування хворих на ішемічний інсульт. Її наукові досягнення присвячені вивченню різних аспектів неврології – інсульту, епілепсії, черепно-мозкової травми, а також хронічних церебро-васкулярних розладів, токсико-дисметаболічної енцефалопатії, нейроендокринології, розсіяного склерозу.

М. Дабковський

Доктор філософії, доктор медицини, Університет Миколая Коперника (Торун, Польша)

Спеціаліст з дитячої та підліткової психіатрії — робота з діагностики та лікування емоційних розладів, тривоги, депресії, розлади поведінки і СДУГ, психотичних розладів, шизофренії і біполярного розладу, розлади харчової поведінки, проблем, пов'язаних з розладом загального розвитку — аутизм, шкідливих звичок і проблем з розладами особистості.

З 1978 року постійно займається допомогою людям з психічними розладами.

Засновник і президент Фонду допомоги дітям і молоді з психічними розладами "Піноккіо".

З 2010 року призначений членом сейму Ради з питань психічного здоров'я при Раді Міністрів.

Членом Групи з акредитації при Міністерстві охорони здоров'я.

Представник польської секції дитячої та підліткової психіатрії Європейського союзу медичних фахівців в Брюсселі (польський представник Секції з дитячої та підліткової психіатрії в Європейському Союзі медичних фахівців ЄС в Брюсселі).

Член наукової ради Європейського товариства дитячої та підліткової психіатрії (член наукової ради Європейського товариства дитячої та підліткової психіатрії).

Два терміни був Головою, а потім протягом наступних трьох термінів заступником голови Наукового відділу дитячої та підліткової психіатрії польського суспільства психіатрії.

Був секретарем відділення дитячої та підліткової психіатрії Європейського товариства психіатрії (секретар Секція дитячої та підліткової психіатрії Європейської асоціації психіатрів).

У минулому регіональний консультант з дитячої та підліткової психіатрії.

Науковий співробітник Кафедри психіатрії, Університету Мессіна (Італія) лікарні і Клініки Модсли Інституту психіатрії Лондонського університету (Велика Британія).

Член багатьох наукових товариств — польського суспільства психіатрії; Польського суспільства судової психіатрії; Великопольській Асоціації системної терапії; Європейської психіатричної асоціації (EPA); Європейського коледжу нейропсихіатрії (ECNP); Європейської асоціації по судовій дитячої та підліткової психіатрії (EFCAP).

Автор понад 60 публікацій, що спеціалізується на польській літературі і зарубіжних, більше 90 доповідей і повідомлень. Член редакційної ради журналу психіатрії, неврології та медичної психології, Харків, Україна.

Викладач загальної психіатрії, а також дитячої та підліткової психіатрії для десятків студентів — медиків; Керівник спеціалізації в цих областях для більш тридцяти лікарів.

Р. О. Євстегнєєв

д.мед.н., професор, голова правління Білоруської психіатричної асоціації (Білоруська психіатрична асоціація, Білоруська медична академія післядипломної освіти, Білорусь)

Закінчив лікувальний факультет Мінського медичного інституту в 1974 р. Працював лікарем-психіатром в Брестській обласній психіатричній лікарні «Крівошин» з 1974 по 1979 рр., Зав. відділенням Республіканської клінічної психіатричної лікарні, м. Мінськ з 1979 по 1980 рр. З 1980 по 1995 р.р. — асистент, доцент, професор кафедри психіатрії Мінського медичного інституту. З 1995 р — Завідувач кафедри психіатрії та наркології БелМАПО. Кандидатську дисертацію захистив у 1980 році, докторську — в 1991 р Вчене звання професора присвоєно в 1996 р

Автор і співавтор 1 винаходу в області лікування психічних розладів, більш 100 статей (з них понад 20 — за кордоном). Автор книг «Практичний посібник для студентів з психіатрії» (у співавторстві, 1988), «Психіатрія для лікаря загальної практики» (2001), «Психіатрія для всіх» (2006), «Психіатрія в загальній медичній практиці» (2010).

Координатор ряду міжнародних проектів в галузі практичної психіатрії та наркології — «Алкоголь і травма» (ВООЗ), «Психіатрія похилого віку» (Англія-Білорусь »,« Новий підхід до навчання лікарів в Області залежностей »(Білорусь-нідерланди-віз),« лексикону психіатрії всесвітньої організації Охорони здоров'я »(РФ-Україна-Білорусь).

Ініціатор створення і розробник Закону Республіки Білорусь «Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні» (діє з 1999 р)

Керівник авторського колективу зі створення перших в Республіці Білорусь «Протоколів діагностики та лікування психічних і поведінкових розладів в системі Міністерства охорони здоров'я Республіки Білорусь» (2005 р).

За його керівництвом виконано 15 кандидатських захищені дисертацій.

Сфера наукових і практичних інтересів: лікування психозів, депресій, біполярних порушень, тривожних розладів, діагностика і лікування психічних розладів у загальномедичній практиці, законодавче регулювання психіатричної допомоги.

У 1993-2009 р.р. — голова Правління Української психіатричної асоціації. З 1999 по 2006 р — член Правління Європейської асоціації психіатрів.

Головний редактор журналу «Психіатрія, психотерапія і клінічна психологія» (Білорусь-СНД), член редколегій журналів «Огляд сучасної психіатрії» (країни СНД) і «Медична панорама».

Почесний професор Міжнародного університету м.Відень, Австрія.

Психіатр-консультант Міжнародної асоціації медичної допомоги для мандрівників, (IAMAT), Канада.

О. Ф. Іванова

д.психол.н. (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна)

1966-1971 – Харківській державний університет ім. О.М.Горького. 1972-1975 – аспірантура на кафедрі психології ХДУ.

Кандидатська дисертація на тему “Співвідношення між типами мислення і способами запам’ятовування”, 19.00.01 – загальна психологія, історія психології, науковий керівник – Г.К.Середа. Захищена у науково-дослідному інституті загальної і педагогічної психології (м. Москва), грудень 1976 р.

Докторська дисертація: “Психологічні закономірності взаємозв’язку мислення та пам’яті”, 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. Захищена у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, жовтень 1992 р.

Викладання: історія психології, загальна психологія, вступ до психології, проективні методи дослідження особистості. Зараз викладає гендерну психологію, історію Харківської психологічної школи, малюнкові методи.

Наукові інтереси: психологія пам’яті, історія психології, гендерна психологія.

В. М. Краснов

д.мед.н., професор (ФГБУ «Московський науково-дослідний інститут психіатрії» Мінздраву Росії, ГБОУ ВПО «Російський національний дослідницький медичний університет ім. М. І. Пірогова», Росія)

Російський психіатр, організатор охорони здоров'я і медичної науки, професор, доктор медичних наук, директор Московського науково-дослідного інституту психіатрії.

В. Н. Краснов є одним з творців екологічного спрямування в психіатрії, йому належать відомі роботи в області методології психіатрії, нейропсихіатрії, психопатології, афективної патології, психосоматики, психіатрії катастроф і надзвичайних ситуацій. Він розробляє нові науково-практичні моделі надання допомоги особам з психічними розладами на основі взаємодії психіатрів та інших фахівців в загальномедичній мережі. Під керівництвом В. Н. Краснова захистили дисертації видатні діячі російської науки: А. Б. Холмогорова, Ю. П. Бойко та ін. Всього їм підготовлено 9 докторів медичних і психологічних наук, 19 кандидатів наук. Професор В. Н. Краснов є головою спеціалізованої вченої ради Д 208.044.01 по захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальністю 14.01.06 — психіатрія (медичні науки).

Автор понад 400 наукових публікацій, в тому числі автор і співавтор трьох монографій, чотирьох колективних монографій, семи посібників, співавтор шести зарубіжних колективних монографій, в тому числі зі-редактор однієї з них. Рекомендував до перекладу на російську мову 2-томне керівництво «Клінічна психіатрія», часто включається тепер в списки рекомендованої літератури з психотерапії та психіатрії.

Н. І. Кривоконь

Народилася в 1965 році. Закінчила Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, 1982-1987, спеціальність “Фізіологія”.

Викладає дисципліни: загальна психологія; соціальна психологія; соціально-психологічна корекція; основи практичної психології; психологія соціальної роботи; психологія в системі соціального захисту населення; кризова психологія та ін.

Теорія соціальної роботи; методи і технології соціальної роботи; етика соціальної роботи; соціальна педагогіка; проблеми соціальної роботи та соціальної політики в Україні та ін.

Сферою наукових та професійних інтересів є соціальна та практична психологія, психологія соціальної роботи, кризова психологія та соціальна робота.

Є активним розробником та одним із авторів Державних освітніх стандартів підготовки фахівців із соціальної роботи в межах діяльності науково-методичної комісії з вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з галузі знань 1301 «Соціальне забезпечення», підкомісія з напряму 6.130102 «Соціальна робота» (Наказ Міністерства освіти та науки, молоді і спорту від 25.11.2011 № 1364).

З 2003 року є членом Української Асоціації організаційних психологів та психологів праці. З 2006 – членом Асоціації політичних психологів України.

Викладач української сторони в межах діяльності Агенції міжнародного розвитку і співробітництва Швеції (SIDA) та Міністерства праці та соціальної політики України, 1997 – 1998.Викладач спільних проектів Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства з питань міжнародного розвитку Великої Британії “Підвищення потенціалу державних органів управління по наданню соціальної допомоги у Львівській та Харківській областях”, проекту технічної допомоги Євросоюзу “Підтримка розвитку політики надання соціальної допомоги та послуг в Україні”, 1999 – 2001.Керівник програм соціального розвитку підприємств машинобудівної та хімічної галузі України ЗАТ “Енерготрансінвест”, 2004-2006 р.р.Експерт проекту "Розробка системи вимірювання діяльності соціальних установ". Замовник проекту — Український Фонд Соціальних Інвестицій (УФСІ). Виконавець — ТОВ "Інститут місцевого розвитку". 2007-2008р.

І. В. Кряж

Доктор психологічних наук, доцент.

Кандидатська дисертація: «Особливості репрезентації у звичайній свідомості відношень "людина-природа"» (1995 р., науковий керівник д.психол.н., проф. О.К.Дусавицький)

Докторська дисертація: «Психологія смислової регуляції екологічно релевантної поведінки» (2013 р.)

Освіта:

1981-1983 – психологічний факультет Московського державного університету імені М.В.Ломоносова.

1983- 1986 – відділення психології Харківського державного університету імені О.М.Горького (на цей час Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна).

Викладання: "Екологічна психологія", "Історія психології", "Практична психологія у маркетингу та рекламі", "Психологія спілкування".

Наукові інтереси:

Екологічна психологія: соціальне просунення екозберігаючої поведінки, смислова регуляція екологічно релевантної поведінки, системна організація й динаміка екологічних уявлень; життєве середовище та психологічне здоров’я особистості.

Прикладна психологія: психосемантичні методи в дослідженні соціальних репрезентацій, маркетингові комунікації, соціальний маркетинг.

В. М. Кузнєцов

професор, член-кор. Російської психотерапевтичної академії (Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, Україна)

Головний дитячий психіатр міністерства охорни здоров'я України, завідувач кафедри психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти

(01. 07. 1939, Севастополь) – лікар-пси­хіатр. Д-р мед. н. (1998), проф. (2000). Закін. Крим. мед. ін-т (Сімферополь, 1962). Працював лікарем. Від 1964 – у Нац. мед. академії після­диплом. освіти (Київ): від 1988 – зав. каф. психіатрії. Гол. дит. психіатр МОЗ України (1981–2010). Президент Асоц. психіатрів України (1992–2000). Гол. ред. ж. «Психічне здоров’я» (від 2003). Здійснює патофізіол. до­слідж. афектив. психозів, псих. розладів, пов’язаних з церебрал. резидуал.-орган. недостатністю.

Пр.: Справочник детского врача-психиатра и невропатолога. 1985 (спів­авт.); Психіатрія: Підруч. 1993; Детская психоневрология. 2001 (спів­авт.); Кли­ническое руководство по диагностике и лечению депрессивных расстройств в практике врача первичной медико-санитарной помощи. 2004 (спів­авт.); Ургентна психіатрія (клініка, психодіа­гностика, терапія невідкладних станів). 2010 (усі – Київ).

Т. А. Літовченко

д.мед.н., професор (Харківська медична академія післядипломної освіти, Україна)

З 2006 року керує кафедрою неврології та дитячої неврології харківської медичної академії післядипломної освіти. Успішно захистила докторську дисертацію на тему: “Характер метаболічних порушень і обґрунтування принципів патогенетичної терапії при епілепсії”.

В. Д. Мішиєв

Мішиєв В’ячеслав Данилович після закінчення Ворошиловградського медичного інституту в 1983 році працює в системі охорони здоров’я:

З 1983 по 1986 рік – лікарем-психіатром в різних психіатричних закладах Луганської області, з 1986 по 1995 рік – головним лікарем Комунарської міської психіатричної лікарні, з 1995 по 1996 рік – керівником організаційно-методичного та науково-консультативного відділу Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії, з 1996 по 1998 рік – завідувачем амбулаторією Київської міської психоневрологічної лікарні № 2, з 1998 по 2002 рік – заступником головного лікаря з медичної частини Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1, з 2002 по 2007 рік – професором кафедри дитячої, соціальної та судової психіатрії Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика, з 2007 року — завідуючим зазначеної кафедри.

З 2007 року – головний лікар Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1.

З 1999 року по теперішній час головний психіатр Головного управління охорони здоров’я КМДА.

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію. У 2001 році захистив докторську дисертацію. З 2005 року академік Академії наук вищої освіти України. Має біля 150 наукових друкованих робіт. Автор наукових праць, керівництв для лікарів-психіатрів та наркологів.

Член редколегії декількох фахових вітчизняних та іноземних періодичних видань, член Спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01, член Вченої медичної ради Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Має галузеві Подяки та Грамоти різного рівня. У серпні 2005 року сумлінна праця Мішиєва В.Д. була відзначена Подякою Кабінету Міністрів України (№5164). У червні 2008 року присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України».

О. Г. Морозова

д.мед.н., професор (Харківська медична академія післядипломної освіти, Україна)

Доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри рефлексотерапії, лікар-невролог вищої категорії, рефлексотерапевт, голова Харківського науково-практичного медичного товариства рефлексотерапевтів, член Всесвітньої асоціації по боротьбі з болем, член редакційної колегії журналів "Медицина сьогодні і завтра", "Актуальні питання психіатрії , неврології та медичної психології "," Acta Balneologica "," Неврологія і Нейрохірургія. Східна Європа ". Член спеціалізованого вченої ради при ГУ "Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України".

Автор 130 наукових праць (в тому числі 6 монографій, 6 патентів на винахід), присвячених особливостям вегетативних дисфункцій і метаболічних порушень, а також їх ролі в розвитку цереброваскулярної патології (дисциркуляторних енцефалопатій), нових походів до лікування вегетативних дистоній, головного болю, в тому числі мігрені, головного болю напруги, запаморочення, міофасциальних больових синдромів.

Сфера науково-практичних інтересів — розробка і впровадження в практичну діяльність системи диференційованого підходу до медикаментозної і немедикаментозної терапії больових синдромів в неврології.

М. Мусалек, д.мед.н. (доктор медицини)

Генеральний директор інститута імені Антона Прокша, Вена

Керівник інститута «Соціальной естетики и психічного здоров'я» при університеті імені Зігмунда Фрейда, Вена

Голова Європейської психіатричної асоціації, секція психопатології, EPA

Голова Європейської спільноти естетики і медицини, ESAM

Экс-президент Європейської спільноти по дерматології и психиатрії, ESDAP

Секретар секції в Європейській психіатричній асоціації, EPA

Почесний член Всесвітньої психіатричної асоціації, WPA

Віце-голова, розділ клінічної психопатології Всесвітньої психіатричної асоціації, WPA

Член Постійного комітета освіти, Всесвітня психіатрична асоціація WPA

Президент Європейської спільноти по лікуванню алкогольної заленості и пов'язаних з нею розладів

А. О. Наку

д.мед.н., професор, Голова Молдавського Товариства Психоаналітичної Психотерапії (Державний Університет Медицини та Фармації імені М. Тестемицану, Молдова)

Психіатр — психоаналітик, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії та медичної психології Державного Університету Медицини та Фармації ім. Н. Тестеміцану, Голова Молдавського Товариства психоаналітичної психотерапії. З 1996 по 2000 рік проходив підготовку з психоаналізу при Паризькому Психоаналітичному Товаристві і стажування за психоаналітичної психосоматики при Університеті Париж-7 (Сорбонна, 1997-1998). Працював психотерапевтом в дитячих медико-психологічних центрах м Руана, Франція (1996-2000г.г.) З 2004 року є сертифікованим психоаналітиком Міжнародної психоаналітичної асоціації, з 2012 психоаналітик. З 2013 року титулярний член Румунського Психоаналітичного Товариства.

М. М. Одинак

д.мед.н., професор, член-кор. РАМН, Заслужений лікар РФ (ФДБВОУ ВПО «Військово-медична академія ім. С. М. Кірова» МО РФ, Росія)

Доктор медичних наук, професор, член-кореспондент РАМН, член Королівського товариства неврологів Англії, голова Асоціації неврологів м. Санкт-Петербурга, академік, головний невропатолог Міністерства оборони Російської Федерації, начальник кафедри нервових хвороб військово-медичної академії імені С.М. Кірова, заслужений лікар Росії, полковник медичної служби

Народився в 1946 році в с. Борівці Кіцманського району Чернівецької області в селянській сім’ї. Ще з дитинства мріяв про авіацію та військову службу. Разом з тим, ще будучи учнем сільської школи, проявляв неабиякий інтерес до вивчення медико-біологічних дисциплін. Надзвичайна працьовитість, природній розум, спостережливість та самодисципліна, вміння ставити перед собою велику мету привели до того, що після закінчення Киселівської середньої школи в 1963 році він вступає на перший курс Чернівецького медичного інституту. Вчився на відмінно і після закінчення IV курсу перевівся на військово-медичний факультет Саратовського медичного інституту. З цього часу доля Мирослава Михайловича нерозривно пов’язана з військовою службою, яку розпочинав лікарем авіаційно-технічної частини. Після закінчення клінічної ординатури при кафедрі нервових хвороб військово-медичної академії імені С.М. Кірова його як відмінника навчання призначають на посаду старшого ординатора клініки нервових хвороб.

Талант, надзвичайна наполегливість та працездатність зіграли важливу роль і в науковій роботі: не боявся братися за найскладніші питання військової неврології, що в кінцевому результаті визначило спектр його наукових інтересів. Працюючи на кафедрі, Мирослав Михайлович пройшов послідовно шлях від викладача і старшого викладача. У 1980 році він успішно захистив кандидатську дисертацію. В 1994 році був призначений на посаду начальника кафедри нервових хвороб військово-медичної академії імені С.М. Кірова, а згодом – головним невропатологом Збройних сил Росії.

У 1995 році вчений успішно захистив докторську дисертацію на тему: „Невропатология сочетанной черопно-мозговой травмы”. Цього ж року він отримав почесне звання „Заслужений лікар Російської Федерації”.

Згодом Мирослава Михайловича обрали членом-кореспондентом РАМН, він став провідним ученим Росії у сфері нейротравматології, ангіоневрології, а також зробив великий вклад у вивчення патогенезу травматичної хвороби головного мозку при вибухових та мінно-вибухових пораненнях.

Професор М.М. Одинак є автором та редактором підручника „Військова неврологія”, в якому, крім питань патогенезу військової неврології, знайшли відображення питання токсичних ушкоджень нервової системи, реабілітації та організації неврологічної допомоги в мирний та військовий період. Він є автором та співавтором більше як 300 наукових робіт, зокрема 4-х монографій, 2-х підручників та 18 навчальних посібників, а 19 наукових праць опубліковано у закордонних виданнях.

Колектив кафедри клініки нервових хвороб проводить велику роботу з підготовки лікарів-невропатологів на факультетах підготовки лікарів, післядипломну підготовку з неврології, мануальної терапії, рефлексотерапії, нейрофункціональної діагностики.

Упродовж тривалого періоду, як головний спеціаліст Міністерства оборони РФ Мирослав Михайлович виконує велику організаторську роботу з удосконалення надання неврологічної допомоги в лікувальних закладах МО РФ, здійснює керівництво науково-дослідною роботою у військових округах та на флотах. Під його керівництвом виконано та захищено 31 кандидатська й 11 докторських дисертацій.

Професор М.М.Одинак є членом президії Правління асоціації неврологів Росії та м. Санкт-Петербурга, головою секції вченої медичної ради Головного військово-медичного Управління МО РФ, заступником голови спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій, членом редакційної ради журналів "Неврологічний журнал"Ы, "Нейроімунологія", "Вісник Російської військово-медичної академії", "Лікування нервових хвороб".

Ю. В. Попов

д.мед.н., професор, Заслужений діяч науки РФ (Санкт-Петербурзький Психоневрологічний НДІ ім. В. М. Бехтерєва, Росія)

Заступник директора з наукової роботи, керівник відділення психіатрії підліткового віку. Заслужений діяч науки РФ, професор, доктор медичних наук, має вищу категорію за спеціальністю «психіатрія» .Окончіл в 1970 році педіатричний медичний інститут, потім клінічну ординатуру та аспірантуру. У 1975 році захистив кандидатську дисертацію по епілептології, а в 1989 році — докторську з проблеми розладів особистості. З 1985 року є також заступником директора з наукової роботи. У 2000 році нагороджений Золотою медаллю им.В.М.Бехтерева Російської Академії наук. Є одним з провідних фахівців РФ з проблем підліткової психіатрії.

В. Ф. Простомолотов

доктор медичних наук, профессор кафедри клінічної психології Інститута післядипломної та іноваційної освіти Одеського національного університета ім. Мечнікова.

Професор кафедри клінічної психології Інстітіута післядипломної та інноваційно-ційного освіти (ІІПО) Одеського національного університету ім. Мечникова. Народився 25.04.1940 р в Кемерово РРФСР (РФ). З 1947 по 2003 р проживав в Кишиневі МРСР (РМ). З 2003 р по н / час проживає в Одесі (Україна). Після закінчення середньої школи працював помпечатніка на полі-графкомбінате. З 1959 по 1962 р — строкова служба в СА. У 1968 році з відзнакою закінчив лікувальний факультет Кишинівського державного медичного інституту за спеціальністю лікар-лечебник. У період 1967-1969 р з відзнакою закінчив субінтернатуру і інтернатуру по психіатрії з присвоєнням кваліфікації лікаря-психіатра. Потім 35 років пропрацював практичним лікарем в системі народного охорони здоров'я (райпсіхіатр, психоневролог поліклініки МВС, психотерапевт / завцентром психотерапії при територіальній поліклініці. За роки практичної лікарської роботи надав лікувальну допомогу понад 25 тисячам пацієнтів, з яких понад 4/5 страждали від прикордонних психічних розладів, з яких понад 12 тисяч пацієнтів пройшли особисто у нього психотерапію в якості основного лікувального засобу, з них у понад 75% відзначений максимальний терапевтичний ефект. в цей же період активної лікарської роботи захистив в якості здобувача кандидатську дисертацію ( «Порушення дихання при неврозах: особливості клінічних проявів, патогенезу і лікування »), потім докторську дисертацію (« Соматоформні вегетативні дисфункції: клініка, патогенез, терапія ») в Ленінградському / Санкт-Петербурзькому НДІ ім. Бехтерева (науковий консультант проф. Б.Д.Карвасарскій).

Основні наукові праці: «Невротичні розлади внутрішніх органів» (1988), «Комплексна психотерапія соматоформних розладів» (2000), «Психосоматичні розлади: клініка, патогенез, терапія, профілактика» (2007), «Експертизи за участю психологів» (2010), «Нариси психологічного розслідування розкрадань» (2011), «Роздуми про психотерапії» (2013). Розроблено методичні рекомендації під егідою МОЗ РМ: «Організація, форми і методи роботи кабінету / центру психотерапії при общесоматической поліклініці» (1993), «Психотерапія неврозів і пограничних станів з функціональними розладами внутрішніх органів» (1996), «Гіпноз і його похідні в терапії пограничних станів» (1998).

Основна сфера діяльності: психічні порушення, особливо невротичні і психосоматичні розлади, їх лікування та профілактика, психотерапія. Розробив і впровадив 12 методів психотерапії, в числі яких «Психотерапія на контакті», «Біблія в пізнавально-поведінкової психотерапії», «Щеплення проти навіювання», «Метод пентади», «Психотерапія від нещасливого кохання» та ін.

Доктор Радек Пташек

доктор філософії Медичного факультета Карлова університета

Кафедра психіатрії, Чехія

Працює на кафедрі психіатрії Центру Невролгіі 1-го медичного факультету Карлового університету. Радек Пташек є членом редакційних колегій багатьох рецензованих журналів цій галузі знань.

Магістр управління в області психології (MBA), доктор наук в галузі клінічної психології (факультет філософії Карлового університету). Кандідат педагогічних наук, кандидат психологічних наук (загальна психологія).

Доктор Пташек — клінічний психолог, призначений судом судовий психолог і психотерапевт. Навчався в Університеті поліції Чехії. Начальник відділу з питань освіти Чеської медичної палати.

Член ради редакторів ряду міжнародних наукових журналів — Medical Science Monitor (IF) та інших. Опублікував багато наукових статей і кілька книг. В даний час його наукові інтереси включають в себе теми судово-медичної, клінічної психології і нейробіології. Преподет психологія та етику психології, проводить семінари магістрантам про клінічної психології та консультування. Захоплюється вивченням культури і спорту, і він також є сертифікованим тренером з фітнесу та бодібілдингу.

Н. Г. Пшук

д.мед.н., професор (Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, Україна)

Завідувач кафедри, кафедра медичної психології та психіатрії з курсом післядипломної освіти, Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова.

З відзнакою закінчила лікувальний факультет Вінницького державного медичного інституту.

З 1980 по 1983 рік працювала лікарем-ординатором, а з 1984 по 1987 рік – завідувачем відділення Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. О.І. Ющенка. З 1987 по 1989 рік навчалась в клінічній ординатурі, а з 1989 по 1991 рік – в очній аспірантурі на кафедрі психіатрії Вінницького медичного інституту. В 1991 році захистила кандидатську, а у 1996 – докторську дисертацію.

З 1991 по 2001 рік працювала на посадах асистента та доцента кафедри психіатрії Вінницького медичного інституту, з 2002 року – професор кафедри.

У 2008 році очолила кафедру медичної психології та психіатрії з курсом післядипломної освіти.

З ім’ям Н.Г. Пшук пов’язане становлення системи медико-психологічної освіти у ВНМУ. Після створення у 2008 році профільної кафедри медичної психології та психіатрії під керівництвом проф. Н.Г. Пшук був проведений величезний обсяг роботи з науково-методичного забезпечення викладання 28 предметів, що вивчаються на кафедрі, створення необхідної методичної та клінічної бази, впровадження сучасних стандартів освіти з медичної психології.

Проф. Н.Г. Пшук очолює науково-методичну раду навчальних дисциплін медико-психологічного спрямування, є членом науково-методичної комісії з охорони здоров’я та соціального забезпечення Міністерства охорони здоров'я України. Брала участь у створенні стандартів освіти, акредитування та ліцензування з медичної психології та психологічної реабілітації.

Проф. Н.Г. Пшук є автором двох Національних підручників з медичної психології, понад 30 підручників та навчальних посібників, майже 300 статей з актуальних питань медичної психології, психіатрії та наркології.

Під керівництвом проф. Н.Г. Пшук підготовлено і успішно захищено 2 докторських і 18 кандидатських дисертацій, виконується ряд наукових досліджень.

Проф. Н.Г. Пшук бере активну участь у діяльності європейських психологічних інституцій, є дійсним членом Європейської Ліги клінічних психологів.

Проф. Н.Г. Пшук є фундатором проведення міжрегіональних науково-практичних конференцій з актуальних проблем медико-психологічної та психіатричної науки і практики. Під її керівництвом успішно впроваджуються у практику інноваційні наукові розробки з психіатрії, наркології, медичної психології та психологічної реабілітації. Проф. Н.Г. Пшук є членом атестаційної комісії щодо визначення кваліфікаційної спроможності Департаменту охорони здоров’я та курортів Вінницької обласної державної адміністрації. Очолює обласний осередок науково-практичного товариства психіатрів та медичних психологів Вінницької області.

Проф. Н.Г. Пшук провадить активну консультативну діяльність на теренах Вінницької, Хмельницької та Черкаської областей, є лікарем-психіатром та медичним психологом вищої кваліфікаційної категорії.

О. А. Ревенок

д.мед.н. (Український НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Україна)

Керівник відділення судово-психіатричних проблем наркології Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Судово-психіатрична експертиза», судово-психіатричний експерт, психіатр, нарколог.

С. В. Римша

д.мед.н., професор (Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, Україна)

З 1995 року Кафедра психіатрії Вінницького медичного інституту.

З цього часу головним напрямком наукової роботи кафедри під керівництвом завідуючої кафедри стало дослідження особливостей клініки, перебігу та лікування афективних розладів екзогенного походження. За цей час кандидатські дисертації захистили Серебреннікова О.А., Кривоніс Т.Г., Теклюк С.В., Стукан Л.В.

В 2008 році з утворенням нової кафедри «Медичної психології та психіатрії» базова кафедра перейменована на «Кафедру психіатрії та наркології».

Нині співробітники кафедри психіатрії та наркології проводять наукову роботу в руслі вирішення актуальних проблем сучасної психіатрії та наркології, та велику навчальнo-методичну роботу ознаменовану переходом до навчання по Європейській кредитно-трансферній системі освіти (ECTS).

В. З. Ротшильд-Варібрус

к.мед.н., президент Ротшильдської академії наук України (Ротшильдівська академія наук, Україна)

О. І. Сердюк

д.мед.н., професор (Харківська медична академія післядипломної освіти, Україна)

Дійсний член (академік) Української інженерної Академії по секції «медична інженерія».

Лікар психіатр-психотерапевт, курортолог, фахівець в області організації охорони здоров'я. Має вищу атестаційну категорію за спеціальностями «психотерапія» та «управління охороною здоров'я».

За сумісництвом: завідувач кафедри соціальної медицини, управління та бізнесу в охороні здоров'я Харківської медичної академії післядипломної освіти, член Спеціалізованої вченої ради Національної Академії медичних наук України, член Навчальної медичної Ради ЗАТ Укрпрофоздоровниця».

Закінчив в 1973 році лікувальний факультет Луганського державного медичного інституту.

Має багаторічний стаж роботи на керівних посадах в закладах та органах управління охорони здоров’я, у тому числі працював на посаді першого заступника начальника управління Харківської обласної державної адміністрації, виконував обов’язки головного позаштатного спеціаліста МОЗ за фахом загальна практика-сімейна медицина, а в теперішній час є головним лікарем клінічного санаторію «Курорт Березівські мінеральні води».

О. А. Скоромець

д.мед.н., професор, академік ЕА АМН, член-кор. РАМН (Перший Санкт-Петербурзький державний бюджетний медичний університет ім. акад. І. П. Павлова, Росія)

Народився в 1937 р в Україні, в с. Анастасівка Роменського р-ну Сумської області в селянській родині. У 1954 році він без вступних іспитів був зарахований на лікувальний факультет 1-го Ленінградського медичного інституту ім. акад. І.П. Павлова. Після його закінчення в 1960 році був прийнятий в клінічну ординатуру на кафедру нервових хвороб під керівництвом проф. Д.К. Богородінского. В кінці 1964 року А.А. Скоромец вступив до очної аспірантури на кафедру нервових хвороб з курсом медичної генетики, де навчався під керівництвом професора Д.К. Богородінского в 1-м ЛМІ ім. акад. І.П. Павлова. Будучи ще в аспірантурі, в 1967 році успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Клініка ішемічних станів в попереково-крижових сегментах спинного мозку» і був прийнятий на роботу на цю кафедру асистентом. Потім він пройшов шлях становлення від доцента (1970-1974), професора (1974-1975) до завідувача кафедри. У 1973 р Олександр Онисимович прекрасно захистив докторську дисертацію на тему «Ішемічний спинальний інсульт (клінічне та експериментальне дослідження)». Відразу ж після обрання в 1975 році завідувачем кафедри нервових хвороб з медичної генетикою він зайнявся впровадженням викладання нейрохірургії студентам лікувального факультету.

Професор Скоромец Олександр Онисимович в 1995 р був обраний членом-кореспондентом РАМН, а в 2002 році — дійсним членом (академіком) РАМН. З 1977 року він працює головним неврологом Ленінграда — Санкт-Петербурга.

Володіючи величезним досвідом викладання клінічної неврології студентам лікувального та стоматологічного факультетів, в 1977 році Олександр Онисимович спільно з професорами Д.К. Богородінскім і А.І. Шваревим підготував і видав «Керівництво до практичних занять в клініці нервових хвороб», який був перекладений на іспанську мову. У 1989 р він випустив перше видання керівництва для лікарів-неврологів «Топическая діагностика захворювань нервової системи», яке є настільною книгою не тільки студентів, але і практичних неврологів і нейрохірургів, а також викладачів медичних вузів. В подальшому керівництво було перероблено, розширено і витримало вже 6 видань (спільно з професором з дитячої неврології А.П. Скоромец і професором-нейрохірургом Т.А. Скоромца). У 2005 р для студентів медичних вузів був випущений підручник «Нервові хвороби», який користувався великою популярністю, підготовлено друге видання цього підручника.

Наукові інтереси Олександра Онисимовича надзвичайно різнобічні і стосуються як експериментальної, так і клінічної неврології та нейрохірургії. Їм детально досліджена судинна система спинного мозку і вперше виявлені два крайні варіанти її будови: магістральний і розсипний. Розроблено класифікацію патогенетичних чинників, що призводять до порушення спинномозкового кровообігу (ураження власне судинної системи, компресія постачають спинний мозок судин і ятрогенні фактори). Вперше був виявлений синдром патогенної компенсації спинномозкового кровообігу (аналог відомого феномена обкрадання в головному мозку). Запропоновано класифікацію клініки міелоішеміі в залежності від поширеності ішемії по поперечнику і довжині спинного мозку, що є для оцінки за клінічними ознаками хвороби. Також вперше Олександр Онисимович виявив і розробив методику дослідження феномену «артеріального поштовху» і «венозного поштовху» при судинної мальформації в хребетному каналі. Їм і його учнями створена нова глава клінічної неврології — судинні захворювання спинного мозку (спінальна Ангіоневрологія). Багато робіт присвячено спондилогенних неврологічним синдромам, тунельним невропатія, демієлінізуючих уражень нервової системи (їм вперше запропонований метод гемосорбції для зняття загострення розсіяного склерозу, досвід лікування цього захворювання узагальнено в монографії, випущеної спільно з І.М. Барбас), успадковані нервово-м'язових захворювань, розладів нервової системи при патології внутрішніх органів і ендокринних залоз. За його активної участі створена вітчизняна школа мануальної медицини в СРСР (1975-1990) і Росії (1990-2006), він був президентом Всеросійської асоціації мануальної медицини з 1997 по 2005 р, а з 2005 року є почесним довічним президентом цієї асоціації.

А. М. Скрипніков

д.мед.н., професор (Українська медична стоматологічна академія, Україна)

Психіатр, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія» (Полтава).

У 1986 році вступив до Полтавського медичного стоматологічного інституту на лікувальний факультет. З 1991 по 1992 рр. навчання поєднував з практичною роботою на посаді середнього медичного працівника Полтавського обласного наркологічного диспансеру. У 1992 році з відзнакою закінчив Полтавський медичний стоматологічний інститут та вступив до клінічної ординатури за фахом «психіатрія», яку закінчив у 1994 році. З 1994 по 1995 рр. працював у Кременчуцькому шпиталі інвалідів Великої Вітчизняної війни на посаді заступника головного лікаря з медичної роботи. У 1995 році обраний за конкурсом асистентом кафедри психіатрії, наркології та медичної психології «Української медичної стоматологічної академії», де працює по теперішній час. У 1996 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Корекція девіантної сексуальної поведінки та медико-соціальна реабілітація в умовах пенітенціарної системи підлітків, які вчинили сексуальні злочини». У 1999 році призначений на посаду доцента цієї ж кафедри. У 2001 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за темою «Порушення сексуального здоров'я при психопатії у чоловіків та їх психотерапевтична корекція»[3]. У 2002 році призначений на штатну посаду завідувача кафедри психіатрії, наркології та медичної психології, як обраний за конкурсом. У 2003 році присвоєно вчене звання професора.

З 2003 року по 2009 рік одночасно з завідуванням кафедрою працював на посаді декана факультету підготовки іноземних студентів. З 2009 року по 2015 рік завідування кафедрою поєднував з роботою проректора з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків ВДНЗУ «УМСА».

А. М. Скрипніков зробив вагомий внесок у вивчення питань діагностики, лікування та профілактики психіатричних, наркологічних, сексологічних розладів. Є автором близько 150 наукових праць, серед яких 7 монографій, 8 фахових навчально-методичних видань з грифом ЦМК з ВМО МОЗ України, в тому числі чотирьох підручників. Під науковим керівництвом А. М. Скрипнікова виконано 7 кандидатських дисертацій. Він умілий керівник і організатор, компетентний педагог. А. М. Скрипніков постійно бере участь у науково-практичних конференціях, пленумах, з'їздах як державного, так і міжнародного рівня. Виступав у ролі головного дослідника при проведенні клінічних випробувань багатьох психофармакологічних лікарських засобів.

У 2001 році нагороджений Почесною грамотою МОЗ України та знаком «Відмінник освіти України», у 2002 та 2015 роках — Почесною грамотою Полтавської обласної ради та нагрудним знаком «Подяка губернатора», у 2003 році — лауреат конкурсу ім. академіка АМН СРСР В. П. Протопопова, у 2012 році — срібна медаль «За досягнення в галузі міжнародної освіти» Українського державного центру міжнародної освіти МОН України.

М. Л. Смульсон

д.психол.н., професор (Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, Україна)

Член-кор. НАПН України, доктор психологічних наук, професор, завідувачка лабораторії нових інформаційних технологій навчання інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

Закінчила у 1970 році Національний університет імені Т.Г.Шевченка, факультет кібернетики.

З 1970 р. працює в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України, нині – завідувачка лабораторії нових інформаційних технологій навчання. В березні 2002 році захистила докторську дисертацію на тему “Психологія розвитку інтелекту в ранній юності” (спеціальність 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія).

Співредактор наукового збірника “Психологічна теорія і технологія навчання” (Актуальні проблеми психології, т. 8), член редакційної колегії інших фахових наукових збірників серії “Актуальні проблеми психології”.

Автор проектувально-технологічного підходу до розвитку інтелекту і творчості в ранній юності, концепції тренінгу як форми навчання, розробок з проблем проектування нових інформаційних технологій навчання і психологічної підготовки вчителів до їх застосування, а також системи наративних технологій психологічної підтримки людей похилого віку.

Має 218 публікацій, з яких 59 – навчально-методичного спрямування.

О. О. Фільц

д.мед.н., професор (Національний медичний університет ім. Д. Галицького, Україна)

Завідувач кафедри психіатрії та психотерапії ФПДО (від 1993).

Закінчив медичний факультет Львівського медичного інституту (1977).

Працював: лікар-інтерн Львівської обласної психіатричної лікарні (1977-78); лікар станції швидкої медичної допомоги м. Львова (1978-80); психіатр Львівської обласної психіатричної лікарні (1980-81); клінічний ординатор (1981-83), аспірант (1984-86) Московського НДІ клінічної психіатрії АМН СРСР; асистент (1987-93), завідувач (від 1994) кафедри психіатрії ФПДО Львівського медичного університету, за сумісництвом головний лікар Львівської обласної психіатричної лікарні (від 2006).

Кандидат медичних наук (1987), доцент (1994), доктор медичних наук (1993-2006), професор (2007).

Президент Європейської асоціації психотерапії (2005-2007). Президент Української спілки психотерапевтів (від 1996). Заслужений лікар України (2008).

Напрями наукових досліджень: опрацювання принципів виявлення соматоформних і немаячних іпохондричних розладів; вивчення проблеми іпохондрії, суїциду, соматоформних розладів у пацієнтів пограничних станів; опрацювання теоретичного підґрунтя психотерапії; співавтор Європейської платформи з психотерапії.

Автор близько 70 наукових і навчально-методичних праць. Співредактор журналу Int j Psychotherapy.

Підготував 5 кандидатів наук.

Основні праці: Клинико-генетические аспекты истерической психопатии (канд. дис.). Москва, 1987; Сравнительное клинико-генеалогическое изучение малопрогредиентной шизофрении и психопатии истерического типа. Журн Невр Психиат 1988, № 1; Проблема небредовой ипохондрии (докт. дис.). Москва, 1993; Київ, 2006 (нострифікація); До питання про особливі варіанти соматоформних розладів. Укр Вісн Психоневр 1995, № 3; Psychotherapie: Zwischen Psychiatrie und Psychologie. В кн: Psychotherapie — neue Wissenschaft des Menschen. Springer, 1996; Психотерапія — нова наука про людину. Львів, Електрон, 1998 (співавт.); Системна психотерапія та консультування (посібник). Львів, Класика, 2004 (співавт.).

М. Фріцше

Ph.D. ( Клініка внутрішньої медицини, Швейцарія)

В. Хабрат

Ph.D. (Інститут психіатрії та неврології Республіки Польща, Польща)

Професор Хелен Херманн

MD (Мельбурнскій університет, Австралія)

Директор досліджень, Orygen, Національний центр передового досвіду в галузі психічного здоров'я молоді

Професор психіатрії, Центр психічного здоров'я молоді, Університет Мельбурна, Австралія

Директор центра ВОЗ по охроні психічного здоров'я в м. Мельбурн

Президент, Всесвітня психіатрична асоціація

Т. В. Чернобровкіна

д.мед.н., професор (Інститут підвищення кваліфікації МОЗ РФ, Російський державний медичний університет, Росія)

Лікар-біохімік вищої категорії, д.м.н., професор кафедри наркології і психотерапії ФГТУ «Інститут підвищення кваліфікації Федерального медико-біологічного агентства Росії», провідний науковий співробітник ГБУЗ «Московський науково-практичний центр наркології Департаменту охорони здоров'я м Москви». Отримане в стінах 2-го Московського ордена Леніна медичного інституту імені М.І. Пирогова медико-біологічну освіту сприяло формуванню системного погляду на здоров'я і поведінку людини в нормі, в умовах нормальної адаптації і при стресах різної природи та інтенсивності, а також при розвитку патологічних станів окремих органів і систем і захворювань організму в цілому.

Зацікавлення — біохімічна наркологія, наркологічна токсикологія, клінічна лабораторна діагностика, механізми психосоматичного взаємодії, механізми адаптації при екстремальних впливах на організм людини і тварин, філософські аспекти медицини і психофізіології.

В. В. Чугунов

д.мед.н., професор (Запорізький державний медичний університет, Україна)

Професор, доктор медичних наук, голова Запорізького науково-медичного товариства психіатрів, психотерапевтів, медичних психологів, наркологів і сексологів; президент Національної ліги психотерапії, психосоматики та медичної психології України; член спеціалізованих вчених рад при Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка і Харківській медичній академії післядипломної освіти.

1970 року народження, закінчив з відзнакою Харківський медичний інститут в 1994 році. З 1994 по 1996 роки проходив інтернатуру і магістратуру, а з 1996 по 1997 роки навчався в аспірантурі по психіатрії при кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології Харківського державного медичного університету. З 1997 по 1998 роки навчався в аспірантурі на кафедрі медичної сексології та медичної психології Харківського інституту удосконалення лікарів. З 1998 по 1999 роки працював на посаді асистента кафедри медичної сексології та медичної психології Харківського інституту удосконалення лікарів. З 1999 по 2004 рік працював на посаді асистента кафедри психотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти, з 2004 по 2008 роки працював на посаді доцента тієї ж кафедри, а з 2008 по теперішній час — на посаді професора.

В. К. Шамрей

д.мед.н., професор (ФДБВОУ ВПО «Військово-медична академія ім. С. М. Кірова» МО РФ, Росія)

Полковник медичної служби запасу, заслужений лікар РФ, завідувач кафедрою психіатрії; Федеральне державне бюджетне військове освітня установа вищої професійної освіти «Військово-медична академія імені С.М. Кірова »Міністерства оборони Російської Федерації